— А як вас звали?

— Хазяйка намагалася звати мене Мері, але це ім’я якось не пристало. Джон називав мене Тінь, бо я всюди ходила слідком за ним, як тінь. Між іншим, це Джон навчив мене читати. Моїми першими книжками були насіннєві каталоги, що зберігалися в сараї, але незабаром я відкрила для себе бібліотеку. Еммеліна ж ніяк мене не звала. У цьому не було потреби, бо я завжди була поруч. А для тих, хто поруч, імена не потрібні. Імена потрібні, щоб звати тих, кого поруч немає.

Якийсь час я мовчала, розмірковуючи над почутим. Дитинча-примара. Без матері. Без імені. Дитинча, саме існування якого було таємницею. Неможливо йому не поспівчувати, однак…

— А як же Аврелій? Ви ж знали, що це таке — зростати без матері! Чому ж ви його покинули, га? А отой скелет, знайдений в Енджелфілді? Тепер я майже певна, що Джона-копача вбила Аделіна, та все ж таки — що трапилося з нею потім? Розкажіть мені, що сталося в ту ніч, коли здійнялася пожежа?

Ми розмовляли у темряві, і я не бачила виразу обличчя міс Вінтер, але мені здалося, що вона здригнулася, поглянувши на тіло, що лежало в ліжку.

— Будь ласка, накрийте їй обличчя простирадлом. Я розповім вам про дитину. Я розповім вам про пожежу. Але, може, спершу ви покличете Джудіт? Вона ще нічого не знає. Їй доведеться викликати лікаря Кліфтона. Треба буде зробити необхідні приготування.

Коли Джудіт прийшла, то спершу подбала про живу, а не про померлу сестру. Тільки-но вона поглянула на бліде обличчя міс Вінтер, як відразу ж стала наполягати, щоб та лягла в ліжко і негайно прийняла ліки. Ми разом покотили крісло до її апартаментів; Джудіт допомогла їй вдягнути нічну сорочку, а я тим часом наповнила гарячою водою грілку й поклала її під ковдру.

— Я зараз подзвоню лікареві Кліфтону, — сказала Джудіт. — Ви побудете з міс Вінтер?

Але не минуло й кількох хвилин, як вона знову з’явилася у дверях спальні й поманила мене рукою у передпокій.

— Мені не вдалося з ним поговорити, — шепнула вона, — щось із телефоном. Мабуть, снігопад пошкодив лінію.

Ми опинилися в ізоляції.

Я згадала про телефон працівника поліції, записаний на клаптику паперу, що лежав у мене в сумці, — і з полегшенням зітхнула.

Із Джудіт ми домовилися, що біля міс Вінтер першою чергуватиму я, а вона тим часом зробить в апартаментах Еммеліни всі необхідні приготування. А опісля заступить мене, коли для міс Вінтер надійде пора знову приймати ліки.

Ніч обіцяла бути довгою.

Немовля

Тендітне тіло міс Вінтер вгадувалося в ліжку хіба що з того, як ледь помітно здіймалася й опускалася ковдра. Міс Вінтер дихала потихеньку й обережно, наче боялася, що хтось застукає її зненацька за цим заняттям. Світло лампи чітко окреслювало обриси її голови: вихоплювало з темряви бліді вилиці й висвітлювало білу лінію брів, а очі ніби ховало в глибоких і темних колодязях.