Я мовчав, не втручаючись у їхню розмову.

— І мені сумно, — сказала Елі. — Але так завжди буває, коли розлучаєшся з гарним другом. Це швидко мине… А Кортні таки молодець. Зрозуміла, що не зможе нічого змінити, й пішла. Хоча вона дуже старалася, робила все, щоб ми закохалися в неї.

— Я люблю її просто як подругу, — сказала Ліна. — А знаєте що?

— Що?

— Давайте будемо запрошувати її в гості. Нечасто, раз на місяць. І ненадовго — лише на пару днів.

Елі гмикнула:

— Власне, непогана ідея. Сашко, як думаєш?

Я обійняв обох дівчат, поцілував Ліну, а Елі погладив по щоці.

— Мені й вас двох вистачає, любі жіночки. А от ви — справжні німфоманки. Моє щастя, що вам не потрібен ще один чоловік.

7

7

Через кілька днів, ворожі кораблі, що раніш капітулювали, зменшили швидкість до прийнятного рівня, і почалася масова висадка космічної піхоти. Полонених тяньґонців переводили на старі лінкори, тимчасово переобладнані під тюремні транспорти, й доправляли на планету.

Між тим, за тридцять астроодиниць від зорі Аруни, на самій околиці системи, Зоряний Флот Ютланда добивав непокірні кораблі, чиї екіпажі керувалися принципом „Свобода або смерть“. Втім, деякі з них останньої миті все ж приймали рішення про здачу, занурювалися в апертуру (що на такій відстані було більш-менш безпечно), відтак негайно спливали, згасивши свою відносну швидкість до нуля, і приймали на борт піхотний десант з призовою командою.

Я пильно стежив за всіма зведеннями з району бойових дій і щоразу полегшено зітхав, коли отримував інформацію про благополучне повернення „Оріона“ на базу. А в одному зі зведень я зустрів ім’я другого лейтенанта Лори Адамс, що служила на моєму кораблі перед самою війною, коли ми патрулювали систему. Під час висадки десанту на один з ворожих фреґатів, частина його команди несподівано вчинила опір, проте Адамс на чолі свого взводу швидко втихомирила тяньґонців, отримала незначне поранення, була нагороджена медаллю „За хоробрість“ і підвищена в чині до першого лейтенанта.

На п’ятий день нашого, з дозволу сказати, бойового чергування нас відвідали дорогі гості — Яна та Павлов. Як і мене, сестру також зняли з її крейсера, однак не перевели в Угруповання Планетарної Оборони, а тимчасово прикомандирували до Ставки Головного Командування. Ми з нею щоденно обмінювалися відеолистами — вести пряму розмову з сорокахвилинними паузами було просто нереально.

Після невеличкої церемонії, викликаної появою на борту есмінця головнокомандувача Військово-Космічними Силами, я провів Яну й Павлова до капітанської каюти. Певна річ, Елі з Ліною приєдналися до нас, оскільки це явно був неофіційний, родинний візит.