— Ми не сміємося, — серйозно сказав Озеров. — Лише ніколи не треба відразу відмовлятися від думок, які самому тобі здаються найбільш справедливими. Це трохи схоже на аеродром, чи не так?

— Так, але…

— І я так гадаю. Це, звісно, не лава. Це найпевніше штучний матеріал, схожий на бетон, але значно міцніший. І майданчик цей, можливо, служив чимось на кшталт… аеродрому. Чимось на кшталт… Не поспішатимемо з остаточними висновками. Подивимося, що дасть огляд підземель…

* * *

Дослідження підземелля зайняло цілий день. Батсур, Озеров, Жамбал і Жора поволі пробиралися в лабіринті коридорів і зал. Струм свіжого повітря тягнув уперед полум’я саморобного смолоскипа. Йшли за напрямом руху повітря. Іноді зупинялися, щоб оглянути бічні коридори. Всі ходи й зали були вирубані в масивному сірому пісковику. На гладко відполірованих стінах не було помітно ані написів, ані малюнків. Високі напівкруглі склепіння зал вражали правильністю геометричних форм.

— Дивна споруда, — говорив Батсур. — Якими інструментами вирубано цей лабіринт? Далебі, це не монгольська і навіть не китайська робота…

— Звичайно, це значно давніша споруда, — погодився Озеров.

— Ймовірно, вона створювалася одночасно з майданчиком, який Жора назвав аеродромом. А монгольські ченці значно пізніше перетворили її на підземний храм.

— Хто ж побудував усе це? — дивувався Жора.

— Не поспішай, богатирю. Все дізнаємося! Коли три мисливці єдині у своїх зусиллях, вони зв’яжуть найсильнішого лева.

— Хіба в Монголії є леви, Батсуре?

— Зараз немає, але в минулі геологічні епохи були. Я мав на увазі…

Батсур не закінчив. Попереду почувся якийсь шум.

— Вітер? — припустив Озеров.

— Далебі, ні… Може, вода? Ми спустилися досить глибоко.

Вони обережно рушили вперед. Шум ставав усе виразнішим.

Струм повітря став настільки сильним, що майже задував смолоскип.

І раптом попереду зазоріло слабке світло. Коридор закінчився. Вони опинилися у величезній круглій залі. Світло проникало звідкись зверху і падало на кам’яне обличчя величезної статуї, вирубаної у стіні зали.