— Ось вона — статуя Великого Лами, — тихо сказав Батсур. — Який колос!..

Статуя мала заввишки більше тридцяти метрів. Лама був зображений сидячим, очі його були заплющені, величезні руки з товстими пальцями лежали на колінах. Біля ніг статуї з тріщини в стіні зали било джерело. Сильний струмінь води обривався водоспадом і зникав у глибокому тунелі.

Жора поспішив скуштувати воду на смак.

— Розкішна вода, — оголосив він. — З самого від’їзду із Алма-Ата не пив такої.

— Напевно, священний вода, — припустив Жамбал. — Візьмімо з собою якнайбільше. Чай буде гай-гай який…

Озеров і Батсур піднялися на величезний постамент статуї і, увімкнувши електричні ліхтарі, оглядали купу різноколірного мотлоху, колись залишеного прочанами.

— Історикам тут знайдеться робота, — зазначив Батсур. — Це, певно, один з найстаріших храмів Монголії і, на додачу, покинутий дуже давно. Навряд чи хтось пам’ятає про нього… Судячи з цього ганчір’я, останні прочани були тут років сто тому.

— Все правильно, — перервав нараз Озеров. — Ось шматок священної плити громових духів, про яку говорив помираючий сторож.

У руці Аркадія заіскрився великий уламок блискучого кристала.

— Так я й гадав, — продовжував Озеров. — Це та сама речовина, яку Жора знайшов у міжгір’ї базальтового плато. Ти розумієш, що це означає, Батсуре?..

— Але ж це не мінерал!.. — закричав молодий монгол, розглядаючи переданий йому Аркадієм уламок, — це…

— Звісно, це уламок якогось приладу… Ось тобі й конденсація сонячної енергії чорним базальтовим плато.

— Тут викарбуваний напис, — сказав Батсур, указуючи на постамент статуї.

Аркадій освітив химерні письмена променем електричного ліхтаря.

— Треба обов’язково прочитати його, Батсуре. Тут лежав уламок цієї дивовижної речовини. Напис, імовірно, стосується його.

— Це по-китайски, — пробурмотів Батсур, водячи пальцем по ієрогліфах. — Майже нічого не розумію. Щось про таємницю Грімкої ущелини, про громових духів Адж-Богдо. Доведеться перемалювати і сфотографувати. Потім перекладемо.

Поки Батсур копіював напис, Озеров і Жора, допомагаючи один одному, піднялися на плече Великого Лами.

— Вгорі у стіні зали — такі самі «бійниці», як і в підземеллі монастиря, де жив старий монгол! — крикнув зверху Аркадій. — Ймовірно, всі ці підземелля колись служили для однієї мети. І, судячи з орієнтування, «бійниці» були спрямовані… у бік базальтового плато. Невже і звідси можна було спостерігати танок громових духів над Адж-Богдо?