— Знаєш, Аркадію, — сказав Батсур, коли Озеров спустився до підніжжя статуї, — здається, сплячий Лама вирубаний на місці якоїсь більш давнішої споруди. Статуя оброблена значно грубіше, ніж стіни підземних тунелів і зал, а ось подекуди на постаменті і на ногах статуї збереглися ділянки з досконалішою обробкою каменю.

— Без сумніву, — погодився Озеров, — цей Лама порівняно молодий, а підземеллю багато тисяч років. Багато тисяч, Батсуре.

— Куди підемо тепер? — запитав Жора.

Озеров і Батсур перезирнулися.

— Тепер залишається найголовніше, — урочисто оголосив Озеров. — Всі вихідні дані в наших руках. Старий сторож, як виявилося, мав рацію… Напис Батсур розшифрує по дорозі. Тепер залишається повернутися до базальтового плато, хоч по повітрю дістатися до його центрального вулкана і спуститися в жерло Грімкої ущелини. Якщо, звісно, туди ще можна спуститися. Ми надто багато часу згаяли на Атас-Ула. Тепер дорога кожна хвилина.

* * *

Через два дні зелений всюдихід під’їхав до місця старого табору біля урвищ базальтового плато. Тут запаслися свіжою водою. Жора хотів викупатися, але Озеров не дозволив.

— По дорозі назад, а зараз нема коли. Якщо запізнимося, «злі духи» не пустять нас у Грімку ущелину.

Жора похмуро поліз у кузов усюдихода. Останніми днями він перестав розуміти, коли Аркадій Михайлович і Батсур говорили серйозно, а коли кепкували з нього. Власне, все почалося в улоговині біля Атас-Ула, коли Жора ляпнув про аеродром і про лаву… Тепер Батсур називав «аеродромом» кожен зустрічний такир, а Аркадій Михайлович, говорячи про підземелля Атас-Ула, іменував їх не інакше, як «Підземний лабіринт біля аеродрому».

Батсур усю дорогу бився над розшифровкою китайського напису. Щось у нього не виходило. Трясучись у кузові всюдихода, він бурмотів про танки? громових духів, священні плити і ламу. З розмов, які вели на коротких привалах Батсур і Аркадій Михайлович, також нічого не можна було втямити. Здавалося, що вони обидва серйозно повірили у старовинну легенду, розказану старим монголом і зараз збираються зазирнути до злих духів, що мешкають у центрі базальтового плато, і дуже бояться запізнитися.

На всі питання Жори Батсур незмінно відповідав:

— Потерпи, богатирю. Ще не все ясно. Наразі це гіпотеза…

«Хороша гіпотеза!» — сердито думав Жора. Проте після похибки з аеродромом остерігався висловлювати свої думки вголос. Він поділився сумнівами з Жамбалом і мовчазним шофером. Шофер багатозначно підняв брови, сплюнув крізь зуби і за звичаєм промовчав, а Жамбал несподівано сказав:

— Все правильно! Треба злий дух проганяй з Гобі. Новий життя прийшов. Навіщо нам злий дух! Ченці пішов, нехай злий дух теж пішов. Добре буде…