Табір улаштували під урвищами базальтового плато, кілометрів за тридцять на захід від джерела. Наступного ранку, захопивши радіометри[216] й мотузки, попрямували до центрального вулканічного конуса, який знаходився неподалік. Влітку з боку джерела до нього так і не вдалося проникнути через тріщини. Проте конус виявився недоступний і від нового табору. Глибокі тріщини, що розтинали покриви базальтових лав, незабаром перепинили шлях дослідникам.

— Тут без вертольота не обійтися, — зі злістю сказав Батсур.

— Як радіоактивність, Жоро? — поцікавився Аркадій Михайлович.

— Нормально…

— До центрального конуса близько кілометра. До його кратера кілометра півтора. Далебі, ще рано, Батсуре.

— Якщо випромінювання спрямоване, то мабуть. Але до Грімкої ущелини залишається якихось триста-чотириста метрів. Її вплив має позначитися.

— Не забувай, що розряд відбувся всього кілька місяців тому.

«Про що вони?» — думав Жора, з огидою поглядаючи на глибокі тріщини.

— Аркадію Михайловичу, — запитав він після того, як Озеров і Батсур замовкли, — що ви називаєте Грімкою ущелиною?

— Он ту глибоку ущелину, що підходить до центрального конуса. Ми її добре роздивилися з літака. З цієї ущелини можна проникнути в жерло центрального вулкана. Це єдине жерло, в якому немає лавового корка. І над ним ми спостерігали підвищення радіоактивності.

— А чи не спробувати пробратися до вулкана по самій ущелині? — невпевнено запропонував Жора. — Адже вона напевно доходить до краю плато…

— Це думка, — відзначив Батсур, — якщо, звісно, дно ущелини доступне і якщо ми не заблукаємо в лабіринті тріщин. Із дна нічого не буде видно.

— Треба спробувати, — сказав Озеров. — Тепер ми остаточно переконалися, що поверхнею плато шляху до центрального вулкана немає. А проте, лама, який приніс у підземний лабіринт біля аеродрому уламок священної плити, вочевидь, ухитрився побувати в центральному жерлі. Спробуємо вчинити, як радить Жора.

Лише до вечора наступного дня вдалося знайти в урвищах плато вхід у Грімку ущелину. Він нічим не відрізнявся від усть інших ущелин, які сотнями заглиблювалися у плато. Дно Грімкої ущелини було завалене величезними брилами базальту. По них і довелося пробиратися, ризикуючи на кожному кроці зламати ногу.

Ще декілька днів було витрачено на те, щоб у заплутаному лабіринті тріщин відшукати ту головну ущелину, яка вела до каналу центрального вулкана.

Місцями ширина ущелини складала трохи більше метра. Чорні стіни здіймалися вертикально вгору, і лише вузька смужка блакитного неба, десь на недосяжній висоті, нагадувала про величезний світ, що залишився за межами цього тісного кам’яного лабіринту.