— Мені вона не сподобається, — сказав він.

— Сподобається, ще й як сподобається, — підбадьорив його Зафод. — Перед тобою відкривається нове житія.

— О, ради Бога, не треба мені ще одного життя, — застогнав Марвін.

— Краще помовч і послухай! — зашипів на нього Зафод. — Цього разу буде весело, не обійдеться без пригод і карколомних витівок.

— Як це жахливо, — сказав Марвін.

— Марвіне! Я хочу від тебе тільки…

— Мені здається, ви хочете, щоб я відчинив для вас цей зореліт?

— Що? Гм… так. Авжеж, ти маєш рацію, — неуважно відповів Зафод.

Щонайменше троє його очей не відривалися від входу до корабля. Часу залишилося обмаль.

— То так і треба було сказати, а не намагатися викликати у мене ентузіазм, — сказав Марвін, — у мене його ніколи немає.

Він підійшов до зорельота, торкнувся його, і люк відчинився навстіж.

Форд і Зафод зазирнули досередини.

— Не треба дякувати, — сказав Марвін. — О, та ви й не збиралися. — І пошкутильгав собі геть.

Підійшли і Артур з Тріліан.

— Що тут відбувається? — запитав Артур.

— Погляньте сюди, — сказав Форд, — бачите, як там всередині?

— Дивно і ще раз дивно, — пошепки промовив Зафод.

— Він чорний, — сказав Форд, — і усе в ньому абсолютно чорне…

А у ресторані уже наближався момент, після якого вже більше не буде ніяких моментів.