— Я перепрошую, не дуже розбираюсь, де яка там була «ка-ем» і з яким фабричним індексом. Я, пане слідчий, пам’ятаю, що біля крісла намісниці стояли дві просто офігенні сексі. А де була третя… Ні, я не можу згадати… А хіба у мисливському таборі Джи Тау не встановили стандартної реєструючої апаратури?

— Тут я запитую, пане Лао.

— Вибачте.

— Хто готував Бургу до бою?

— А звідки я знаю? Я ж цього не бачив. Її готували у модулі намісниці.

— Але ж ви як суддя поєдинку були присутні при останніх приготуваннях, коли Тена Ферфакс і Бурга зустрілись уперше.

— Там не було місця для роздягальні. Вони зустрілись уже перед самим боєм, у тому ж модулі, де обладнали ринг. Я задав їм стандартні питання щодо зброї та нагадав про обмеження. Тена погодилась битися без чохлів, а потім вони почали розминатися…

— Якою була їхня зброя?

— Зброю вони мали із собою. Таке, до речі, правилами не забороняється. Більшість бійців підбирає собі зброю за особистими уподобаннями, особливо в елітному ешелоні майстрів клинкового бою. Справжній майстер бою має мати клинок ручної роботи, зроблений, відповідно, справжнім майстром-зброярем. Так повинно бути, так правильно… Ферфакс, як я пам’ятаю, билась класичним мечем-акінаком. Дуже доброї роботи, з родовим гербом на лезі. Руків’я оплетене смужками шкіри. Такі мечі у нас, на Аврелії, коштують від тридцяти тисяч фунтів. Бурга мала важку пряму шаблю. Здається, з правдивого земного булата. Також дуже добротну і коштовну.

— Сучасної роботи?

— Ні, старовинної. Зараз не вміють виготовляти елітної клинкової зброї. Майстрів, здатних зробити таку шаблю, або ж такий меч, яким билася Тена, тепер майже немає. А ту шаблю робив справжній майстер. Вона виглядала, радше, як колекційна, але грамотно підібрана під руку клонки. У Бурги були короткі й дуже сильні руки. Таким рукам пасують важкі шаблі й тесаки із широкими гардами. Я пам’ятаю, Бурга завдавала тією шаблюкою страшні удари.

— Куди потім поділася зброя?

— Акінак Тени забрала Фатіма. Її молодша сестра. Це я добре пам’ятаю. Вона поклала меч до вкритого чорним лаком дерев’яного футляра. Такий футляр сам по собі коштує десятки тисяч. Музейна річ.

— А хто забрав шаблю?

— Я не пам’ятаю. Здається, хтось із почту намісниці. Ви ж розумієте, після загибелі Тени там таке почалось… Командувач роззлостився, надувся на Унно, суддя погрожував усім, що покарає вбивць доньки. Й до мене як до арбітра мав претензії, лякав мене військовим трибуналом. Кідронійські Джи Тау і люди Атлопатека також дивилися на мене, як морліфи на сепека… Це були важкі дні, пане слідчий. Хто там і що тоді робив, не пам’ятаю…