«Напевне, це їхня Знаюча», — вирішив Вольск, дивлячись на «коронованого» ґ’орміта. Він без жодного сумніву рушив за «коронованим», відчуваючи, що ззаду, на відстані кількох кроків, за ним іде Тарасваті.

Техноархеолог думав, що ґ’ормітська «червона зона» розташована десь поряд із круглою залою, але помилився. Спочатку «коронований» повів його і Тарасваті до головного тунелю і лише пройшовши ним углиб Лабіринту кількасот метрів, вони звернули наліво — до трикутного щілинистого спуску. Прохід мав такий виразний закрут, що Вольск вирішив, що їхня процесія сходить на нижні рівні положистою спіраллю. Стіни проходу звужувались у його верхній частині, і техноархеологові постійно здавалось, що плити зсуваються, намагаючись розчавити його шолом. Прохід раптово обірвався. Попереду нашлемний ліхтарик Вольска висвітив глухий гранітний мур. Ящер зупинився.

«Потрібно зачекати», — попередила Знаюча.

Техноархеолог подумав, що, можливо, людей у цьому місці просвічують якимись хитрими променями, шукаючи все вороже.

«У кімнаті безпечного спілкування наші комунікатори не працюватимуть, — попередила Тарасваті. — Ви з Преподобною Р’аавал спілкуватиметесь через мене, телепатично».

Цієї миті гранітний мур безшумно від’їхав убік, відкриваючи невелике чотирикутне приміщення, уздовж трьох стін якого тягнувся горизонтальний виступ. Вольск подумав, що цей виступ призначений для відпочинку тих, хто вирішив безпечно поспілкуватись. Преподобна Р’аавал першою подала приклад, присівши на виступ. При цьому її хвіст загнувся так, що не заважав ґ’ормітській Знаючій спиратись на стіну. Спочатку кімнату освітлювали лише ліхтарики людей. Але невдовзі дві кам’яні плити біля входу почали випромінювати м’яке блакитнувате світло. А ще Вольск зауважив у центрі кімнати циліндричне підвищення, що нагадувало капітель доричної колони. Він припустив, що бачить постамент, призначений для якогось нині відсутнього артефакту.

«Преподобна Р’аавал зацікавилась нашими знахідками на Тифоні», — повідомила Тарасваті.

Вольск детально розповів про древню «піраміду», про чужу дослідницьку базу, знайдені носії інформації та про свої висновки щодо місця знаходження гнізда ґиргів. Ця розповідь, разом із трансляцією через піфійку, зайняла багато часу. Техноархеолог не бачив обличчя Тарасваті, але майже фізично відчував, як важко тій підтримувати постійний «телепатичний міст» між ним і ґ’ормітською Знаючою. Р’аавал жодного разу не перепитувала й не вимагала уточнень. Вона сиділа нерухомо, лише кінчик її хвоста безперервно рухався.