Пробудження виконувача обов’язків Надзвичайного міністра виявилось украй неприємним. Ланс прокинувся від раптової задухи і звука вибуху. Йому здалось, що на нього впала стеля. У вухах дзвеніло від різкого перепаду тиску. Він відчув, що його схопили попідпахви і кудись тягнуть. Лише за кілька секунд він второпав, що перебуває в руках власних охоронців, котрі виносять його з палаючого модуля. Він несамовільно хапнув ротом повітря, але натомість заковтнув хмарку нестерпно задушливого диму. Ланс закашлявся, як ніколи в житті. Здавалось, спазми от-от розірвуть йому бронхи.

— А…адельми? — запитав генерал у старшого з охоронців, коли напад минув і до нього повернулась здатність вимовляти слова. Наступної миті Ланс побачив здоровенну пропалину у зовнішній стінці модуля.

«Яким це дивом ксеноморфові пощастило пробити захисні екрани?» — здивувався виконувач обов’язків Надзвичайного міністра.

— Терористи, сір! — пояснив сержант і допоміг генералові підвестися на ноги. — Загинули ваш ад’ютант і мій хлопець. Але ми не дали їм прицільно вистрілити… Сір, щойно мені повідомили, що терористів схопили.

«Терористи? Це щось нове!» — подумав Ланс і попрямував до модуля-їдальні, де штабні зазвичай проводили інструктажі й наради. Йому здалось, що звідти чути крики і звуки боротьби.

Коли він зайшов до приміщення, найцікавіше вже відбулось. На підлозі, серед перекинутих столиків і крісел, сидів молодий хлопець у забрудненій сіро-зеленій формі. Таку носили бійці допоміжних частин. Ноги терориста знерухомили спеціальною швидко твердіючою піною, а руки зафіксували липкою стрічкою. За кілька метрів від затриманого курились обвуглені рештки ще однієї людини. Верхню частину її тіла плазмовий струмінь перетворив на чорно-фіолетову спечену масу, а нижню вкрила суцільна кіптява. Із закотаної штанини стирчала обтягнута терморегулюючим трико нога вбитого терориста. Ланс зауважив, що вона мініатюрна, наче в підлітка. Армійський берц здавався на ній чужорідно-масивним. Бридкий запах горілого м’яса наповнив їдальню. Побачивши Маккосліба, затриманий крикнув:

— Маргарзан![71]

За що отримав під дих від охоронця, захрипів і сповз на підлогу.

— Що він таке викрикнув? — поцікавився Ланс.

— Це ж навіжений, сір, — знизав плечима охоронець. — Не звертайте уваги. З ним була дівка, але її ми спалили, — він кивнув на мертве тіло в армійських берцах. — Та також була навіженою. Кричала щось незрозуміле, сама під постріл кинулась. Ідіотка. Можливо, якоїсь дурі нанюхалась. Кажуть, що це вона мандячила зі «страйкера» по вашому модулю і в охоронців, пане міністре. Потім ця солодка парочка спробувала кинути гранати, але в них не вийшло.