— Наше. Так сталося з волі вищих сил. Ти сама рушила назустріч доторку, якого призначили мені. Ти не винна, такою була воля Благих Сил. Ти достойна. Все було б добре, але вони пильно слідкували за тобою. Техніки Джи Тау, вони відслідкували… Вони здогадались.

— Хіба ти не з ними?

— Я не тільки Джи Тау, — Пелі здалось, що вона крізь шолом бачить посмішку подруги. — Я з роду дастурів. Я була з Шермою на Землі. Я погодилась стати Джи Тау, щоб допомогти атраванам. Допомогти Саошианту. Я не встигну тобі усього розповісти. Шкода… Але ти повинна знати, що Джи Тау тебе вирахували. Вони вже знають про посвячення. Здогадуються про твоє походження. Я зробила так, що мене залучили до твоєї теми. Мене призначили слідкувати за тобою. За тобою весь час слідкують… Нам не треба було… Ми допустили помилку… А тепер їм відомо, що ти невразлива для ґиргів… — Ясмін на хвилину замовкла; відчувалось, що кожне вимовлене слово коштує дівчині зусиль і болю. — Як тільки сюди прибуде евакуаційна команда, тебе заарештують, доправлять на базу і почнуть допитувати. Дуже жорстоко допитувати. А потім уб’ють. Радше за все, вб’ють… Тобі треба тікати. Негайно… Це останній шанс. Найостанніший. Іншого не буде…

— Куди ж я втечу? — Пела вже плакала.

— Тікай через болота. На схід тікай. До озера. Там є дрібні острови з рослинністю. Там не шукатимуть. Зараз збери у всіх загиблих фільтри, воду, їжу і тікай. Тікай! Ти повинна жити. Ти остання з роду генерала Маха.

— Остання? — у Пели завмерло серце.

— Так, мала, остання. Не хотіла казати, але… Бачиш, як воно… Твій брат загинув на планеті Фаренго. Запам’ятай цю назву. Це священна планета… Яканд мають повернути туди…

— Загинув? Звідки ти знаєш? — Пелу раптом охопило гостре, до остуди і холодного поту, озлощення. — Хто ви, мать вашу, такі? Хто? Звідки ви все знаєте?

— Тобі все скажуть. Головне, що ти посвячена. Матимеш шанс. Йди до озера, дастури тебе знайдуть… Шанс є. Джи Тау не підуть за тобою, тому що бояться ґиргів. Чекатимеш. Наші знайдуть тебе на озері. Дадуть знак.

— Який знак?

— Сама побачиш. Знак буде. Обов’язково.

— Скажи мені: чому загинув Хепі? Чому? Що він зробив?

— Самовпевненість… Багатьох губить самовпевненість… — Ясмін ледь шепотіла, здавалось, останні сили залишають її. — А надіятись потрібно лише на Саошианта. Лише на нього…

— Як загинув мій брат? Чому його не врятували? — Пела у відчаї, не розрахувавши сил екзоскелету, штовхнула медичну валізу. Її уламки, разом з ампулами і медпакетами, розлетілись острівцем.

— Тобі все розкажуть… — голос Ясмін став майже нечутним. — Тікай… Буде знак…