Того ранку на третій планеті системи Довіль-Еп А нічого не віщувало змін. Оповиті метановим туманом темно-сірі скелі дрімали, ховаючи під своїми коренями гніздо найдивовижнішого чудиська у Всесвіті. Коли сонце кольору лайма зійшло на її жовтий небосхил, туман частково розвіявся і стали помітнішими плями чорного моховиння, що вкривали підніжжя скель. Моховиння було живим, його крихітні відростки напнулись назустріч кволому світлові. Це примітивне життя існувало виключно завдяки випарам з тих печер, що досягали гнізда. Примітивне життя ще не навчилось розпізнавати космічні небезпеки й тому не зреагувало на раптову появу в небі чорного сфероїда. А той, не гальмуючи перед поверхнею планети, наче куля у масло, увійшов у товщу її базальтового панцира.

Ще кілька стандартних хвилин нічого не відбувалось. Потім скелі зрушились зі своїх споконвічних місць, підстрибнули, завібрували і розсипались на дрібне камінюччя. В надрах базальтового щита заворушилась у передсмертних судомах велетенська істота. Її безмірне, розповзле та безформне тіло відчуло не знаний раніше біль. Червоні сполохи пожежі вперше й востаннє освітили жахливу істоту, незліченні шлунки якої спожили життя цілих світів. Людські слова не змогли б описати її форми, тому що вона, ця форма, дорівнювала вічно плинній безформності, помноженій на розмір. Досвід людських мов не дозрів до образів, що були б доречними для опису такого об’єкта. Цій плинній безформності були властиві дуже довге життя й безмежне просторове розширення. Проте тому її черговому втіленню, що замешкало на 16КВ238:3, не судилося виповнити меж своїх властивостей.

Десятки тисяч ґиргів-робочих розбіглись підземними порожнинами, залишаючи чертоги своєї королеви. Вони бігли зі швидкістю, недосяжною для жодної іншої істоти в Галактиці, але їхня погибель виявилась прудкішою. Беззахисні норни-мафеді гасили свої портали перед її фронтальним наступом і також гинули, спалахуючи й розлітаючись клаптями сажі. Безжальний вогонь випалював гніздо Великої Матері ґиргів, обвуглював її неосяжну вічно голодну плоть. В останні секунди свого існування вона розпалась на сотні тисячотонних шматків. Якби хоча б один із них вижив, матка почала б новий цикл свого життя. Але зброя Ґ'орми не залишила чудиську жодного шансу. Всі його шматки і сегменти стали здобиччю полум’я. Плоть матки спочатку стала озерами гарячих драглів, а потім купами обвугленої маси. Тим часом зброя рептилоїдів пробила кам’яну «підлогу» гнізда. Розжарена магма з планетарної мантії заповнила випалену порожнину, а жерла печер за кілька обертів планети перетворились на активні вулкани.