— Є записи! — підтвердив здогадки Маркова Нев.

Старший слідчий виклав на мармурову поличку комода дві тонкі палички, вкриті чорним шаром анізотропної плівки. Так зазвичай виглядали касети реєстраторів купольної техносфери. Марков вклав їх до гнізда демонстраційного планшета і взявся переглядати файлові блоки. Зображень Ленго-Батріс виявилось чимало. Струнку дівчину з меланхолійно-ляльковим обличчям, сумними розкосими очима й довгим хвилястим волоссям реєстратори зафіксували як у різному одязі, так і зовсім без нього, на самоті, в компанії з іншими клонами, удвох з намісницею і з гостями. На жаль, серед записів не було того, що відбувалось у внутрішніх кімнатах апартаментів покійної Унно, захищених за технологіями «червоної зони». Проте й записаного у комунальних реєстраторах було достатньо для створення ідентифікаційних моделей моторики. Їх можна було застосувати у глобальних пошукових програмах поліцейських комп’ютерів. І тоді клонові не загубитись ані серед мільйонів працівників ноланської секс-індустрії, ані серед робітників на віддалених підводних копальнях, ані в захищених від сторонньої цікавості гаремах найвищих посадовців. Не допоможуть йому (їй) ані зміна малюнка сітківки, ані вживлені подушечки пальців, ані імітатори моторики обличчя. Позитронні шукачі все одно знайдуть його (її) за характерними рухами м’язів, за ходою, ритмами дихання та лише йому одному (їй одній) притаманним способом чухати носа.

«Якщо, зрозуміло, він все ще на Нолі», — подумки додав до оперативної схеми імперський комісар. Він якраз вийшов до вітальні, де працювали кримінологи, і побачив величезне тривимірне, підсвічене схованими джерелами світла, зображення супергалактики М31 — знаменитої Туманності Андромеди. Воно займало цілу стіну, домінуючи над інтер’єром, створюючи ілюзію, що глядач перебуває на борту зорельота, який досягнув околиць найбільшої з галактик Місцевого Скупчення. Навіть на людину, звиклу до тривимірної вуличної реклами, ця інсталяція справляла враження насиченістю кольорів, затягуючо-гіпнотичною реальністю вселенської прірви та межовою деталізацією зображеного.

«Це має щось означати?» — запитав себе Марков. Він зробив кілька кроків назад, щоб охопити зором всю панораму сусіднього зоряного острова з його трильйоном зірок, пиловими поясами та неосяжними хмарами міжзоряного газу. В правому нижньому куті сяяв туманний диск зоряного скупчення М110, а зліва мерехтіли діамантові та сапфірові зірчані грона супутньої галактики NGC206. Диск Туманності Андромеди лежав на боці, наче відпочивав, а його центральна частина, організована навколо надмасивної «чорної діри», набрякла жовтогарячим жаром.