— Іноді вони на щось натрапляють, — відповідає Ліана. — Так би мовити, побічні ефекти інших досліджень. Речі, які не завжди важливі для Двокамерників, але можуть виявитися цінними для інших.

— Навіщо їм узагалі це потрібно?

— Потрібно, Джиме. Ви думаєте, що вони далеко попереду нас, думаєте, що ми взагалі не здатні збагнути їхніх мотивів. Для вас це мало не примат віри. Але ось у вас просто перед носом мотив, а ви його не бачите.

— Який мотив? — він не бачить нічого, окрім розставлених скрізь пасток.

— Показати вам, що вони зовсім не боги, — відповідає вона. — У них є співчуття.

Звісно, жодного співчуття в них немає. Це маніпуляція, чиста й прозора. Глина під руками гончара, ключ до центрів суму в глибині мозку. Смикання за ниточки, що йдуть аж до стратосфери.

І які, вочевидь, неможливо розірвати.

Коли полковник відкриває передачу, Зефір, стукаючи кігтиками по підлозі, нишком тікає до сусідньої кімнати. Там теки всередині тек: файли сирої статики, перетворення Фур’є, інтерпретації відношення сигналів до перешкод, зведених до найменших квадратів і гнучких ліній. Усе відкривається миттєво й без мороки: жодних тобі замків, паролів чи дотиків рубінового лазера до сітківки. (Його б таке зовсім не здивувало. Чому б цим гігантам не простягнути руку з планківської висоти й не витягнути з якогось зашифрованого файлу візерунок сітківки його ока?) А може, в цьому всьому немає потреби. Можливо, все закодовано в якомусь невидимому запобіжнику, якомусь неможливому алгоритмі зчитування думок, що цієї самої миті сканує його свідомість, готовий знищити файли, щойно помітить, що полковник зрадив довіру рою.

Може, вони просто знають його краще, ніж він сам себе.

Він упізнає слабке відлуння мікрохвильового середовища, накладене на всі дані, наче змазаний відбиток пальця з минулих часів. У залишкових похибках він помічає щось на кшталт коду прийомовідповідача. Аналіз здебільшого доводиться брати на віру: якщо це справді надіслано з «Тезея», то воно або потрапило дорогою у складні умови проходження, або ж передавач було пошкоджено. Те, що лишилося, скидається на рештки багатоканального сплетіння, зміст у яких закодовано не тільки в сигналах, а й у способі взаємодії частот. Голограма даних.

Зрештою, він висмикує з цього гобелена єдину нитку: слабенький потік лінійного тексту. Згідно з метатегами, його було створено з якогось акустичного сигналу — найімовірніше, голосового каналу, — але настільки слабкого, що реконструкцію не відфільтровано від статичних перешкод, а радше вибудувано з них. У результаті вийшов простий і невибагливий текст. Здебільшого, гіпотетичний.