Вони просто не думали про свої дії у таких термінах. «Важливо знати, ким ти є», — сказав мені після хвилинних роздумів один двадцятивосьмирічний ТПК-майстер. — Важливо бути готовим». Однак така відповідь видалася мені радше черговим запитанням, тож, коли я поцікавився, до чого молодик хоче бути готовим, він не зміг відповісти.

Кажуть, якщо зануритися достатньо глибоко, ми всі однакові.

Юнґ називав це колективним несвідомим. Окору — глибинним Тотемом. Сьогодні ж ми вважаємо це гештальтом інстинкту та артефакту: підвальна проводка таламусу та лімбічної системи, глибоко вкорінений страх перед зміями, фрактальні візерунки, що міняться перед очима під час галюцинацій та передсмертного досвіду. Генетичні алгоритми, вбудовані в нас еволюцією; арки, що виникли внаслідок випадкових побічних ефектів мозкової структури.

Вони не завжди заявляють про себе однаково. Міріади шарів між спинним мозком та неокортексом приховують їх, перекручують, обертають на фобії та архетипи, чию універсальність можна виявити, тільки акуратно вичесавши з них роль культури та досвіду. Але закладені в основі схеми у всіх однакові. Про це подбала еволюція, і тут немає нічого надприродного.

Хоча часом так не здається.

За останні чотири місяці 2089 року Розум Мокші тихенько збільшився утричі; на тлі пришестя Бога 21 секунди це помітили одиниці. Ряди призматиків за той самий період зросли на 64 %. Продаж заборонених міжвидових інтерфейсів зріс у чотири рази. Неначе по всій планеті наш вид розвив раптовий потяг до поведінки, наслідком якої є насилля та змінені стани. Такий драматичний стрибок дав поштовх світовому тренду; він триває і досі, хоча вже пологішою кривою.

Немає очевидних пояснень тому, що відбувається.

З дарвінівського погляду, така поведінка не сприяє адаптації. Ритуалізоване самозатоплення не підвищує загальної пристосованості; люди, які злилися мізками з восьминогами, займаються сексом не частіше за решту з нас (відверто кажучи, навіть навпаки). Для мільйона живих мерців, що загубилися у Розумі Мокші, розмноження в принципі неможливе.

Але такий феномен — не збочений механізм пристосування, не класична схильність до адаптативних імпульсів, що вже переросли свою корисність. Коли заражаєш себе чужинною свідомістю, не відчуваєш припливу дофаміну. Призматики — не любителі еротичної асфіксії. Хай би що вони вичавлювали з навколосмертного досвіду, це не задоволення. Зазвичай такі групи надзвичайно схильні до тривоги та параної — неначе вони у стані підвищеної свідомості бачать щось страшне, але повернувшись, не можуть чітко пригадати, що саме.