Женці ще тут. Я завмер, боячись вдихнути.

8

Більшість тварин різних планет побоюються атакувати завмерлу жертву. І навпаки — вони нападають, якщо жертва починає рухатися занадто різко. Тож я рухався, як равлик. Плавно обернувся й підняв свою нещасну сокирку. Подумки я ділив кімнату на сектори для стрільби, оглядаючи кожен сантиметр… Тільки стріляти нема з чого… «Чисто… — подумки кажу я. — Чисто… Чисто…»

Ось він.

Праворуч, біля входу, до якого я розвернувся, поряд із шафою. Він сидів, сховавшись за кошиком для брудної білизни. Нерухомий, як статуя. Жнець. Не знаю, чому цей єдиний жнець зміг мене так налякати, але я завмер, боячись дихати. Усе в порядку, у мене ж нічого електричного… Крім нирки… Але минулого разу жнець не кинувся… Зацікавився, так, але не кинувся…

Я звернув увагу, що чотири лапки, які тварюка використовувала для пересування, максимально зігнуті й підібрані під черевце, а гострі хітинові серпи упираються в підлогу. Не треба бути аналітиком, щоб зрозуміти — він готовий стрибнути. Я повільно й глибоко зітхнув, піднімаючи кухонну сокирку. Усе, що потрібно робити, — іти до виходу. Просто вийти з помешкання якнайшвидше…

Звуку не було — він стрибнув беззвучно й миттєво. Занісши в повітрі лапки-серпи, летів точно мені в груди. Змахнувши сокиркою, я тріснув нею по женцю, але удар вийшов неточний — серединою руків’я. Руку пронизало дивне відчуття. Ще за мить усвідомив: це біль. Мій правий мізинець дивиться кудись убік під неприродним кутом. Кров. Багато крові. Максимально зосереджуюся на женці. Він, торкнувшись підлоги, немов гумовий м’ячик, підскакує в новому стрибку. Знову змах сокирою. Тепер точно — поранений жнець засмикався на підлозі й завмер.

Швидко розвертаюся, щоб переконатися, що це був єдиний. На жаль — погляд миттєво вихоплює щонайменше чотирьох! Вони вилазять із‑за меблів тут і там і стрімко деруться на стіни.

Щось, немов велика рука, хапає мене ззаду за поперек. Жнець! У мене на спині!!! Різкий біль. Падаю, сподіваючись збити кляту бестію. Знову біль! Він проткнув мене трохи вище штучної правої нирки! Відбиваю ще одного, який стрибнув зі стелі, і відчуваю, як лезо сокирки глибоко входить у хітин. Цей готовий! Дивом вивертаюся від ще одного — устигаю відкотитися й підвестися. Той, що був на спині, відразу стрибнув, як пружина, викинувши вперед «серпи».

Напевне, треба було сокиркою, але я інстинктивно відфутболюю його носком черевика. Вийшло! Дивне відчуття в нозі свідчить, що я сильно недооцінюю їхні серпи. Як масло… Товстий черевик — як масло… Краще не думати, що там із пальцями.