Паморочиться в голові.
(Удар!)
Адже її правда: я не маю права ризикувати життями інших. Я все скажу їй просто зараз…
— ДВАДЦЯТЬ!
(Удар!)
Я вирішив. І навіть набрав повітря в груди, але в горлі пересохло так, що ледве зміг відірвати язик від піднебіння. Машинально підношу стаканчик з кавою до рота, надпиваю. Із цукром… Це дівча й справді не дуже метке… Кривлюся з огиди, бо каву, що відгонить горілим ганчір’ям, можна ще дужче зіпсувати лише добрячою порцією цукру. Смак такий жахливий, що на якусь мить я забуваю про те, що відбувається навколо. Ні, другий ковток був би нестерпний… Як можна все переплутати двічі підряд…
І тут мене, немов блискавкою, пронизує здогад.
— Кава! — голосно кажу я. — Моя кава, офіцере Вандлик! Тепер ця ідіотка принесла з цукром! А я просив — без.
І чекаю, поки до неї дійде зміст моїх слів. Вандлик здивовано витріщається. Але найголовніше — реакція дівчини. Вона без дозволу сіла й вилупила на мене здивовані очі. Он як! Виявляється, всевладна Вандлик не так уже її й лякає.
— Пристрельте цю придуркувату, чи як тут у вас заведено, — завзято кажу я, широко посміхаючись.
Вони мовчать. Вандлик аж роззявила рота.
— Ну, ви ж вилили їй каву за комір, бо вона була без молока, — невинно пояснюю я. — А били й узагалі просто так. Думаю, за каву з цукром можна й пристрелити.
Тепер у Вандлик щелепа геть відвисла. Я зрозумів, що мій здогад правильний. Вистава. Технологія допитувачів Корпусу. Вона розхитувала мою психіку, поєднуючи невиправдану жорстокість до іншої людини з такою ж необґрунтованою приязністю до мене. До того ж причиною страждань іншого стала моя кава. Отже, мої забаганки. А причиною жорстокості Вандлик — моє мовчання. Моя впертість.
— Можеш іти, — ці слова офіцера контролю адресувалися, звісно ж, рядовій. — А ти молодець, лейтенанте.
Я мимоволі всміхнувся.
— Задоволений собою? — відразу запитала Вандлик. — Хто виховуватиме твою доньку, розумнику?
Зміст її слів повільно опускається на дно свідомості — немов у щільному гелі.
— Що? — нарешті запитав я, боячись, що мої вуха мене обдурили.
— Вона жива, твоя Ельза. Знайшлася. Як ти міг таке забути!