Я думав, це початок якогось непристойного жарту, й невпевнено похитав головою.

— Уся ця двоголова система командування — данина профспілкам і страховикам. Приватні військові компанії зобов’язані мати в інопланетних місіях незалежного командира, якому, так би мовити, начхати на глобальні завдання. Для нього головне, щоб реальні ризики відповідали заявленим. І це — наш комендант. Простіше кажучи, він переймався одним — щоб за три роки тут зіграло в ящик не більше восьми осіб. Ну або не набагато більше. Щоб ти розумів, на життя тих вісьмох йому було глибоко насрати. Він знав, що наша місія від самого початку була небезпечніша за категорію «А».

— Навіщо було брехати всім нам?

— Бо для місії потрібні були тисяча двісті осіб різної статі й віку. Включно з цивільними, ясна річ. Нам, Гілю, потрібне було селище, а не гарнізон.

— І ви привезли нас на заклання?

— Що за маячня, лейтенанте! Не розчаровуй мене. Тут усе під контролем. Додаткові жертви можливі серед конкістадорів, а не серед цивільних. Серед озброєних хлопців, яким платять за ризик. Навіть враховуючи те, що ми не розраховували зустріти тут женців, великих жертв серед цивільних можна уникнути. За однієї умови.

Вона замовкла, і, звісно ж, ця пауза призначалася для мого питання.

— За якої? — покірно запитав я.

— Нам потрібен надзвичайний арсенал. Ніхто й ніколи не мав такої досконалої зброї, як ця. Усе, що треба, це роздати його підготовленим хлопцям, витерти соплі й виконувати свою роботу. Ти знаєш, що там?

— Ви казали, ніхто не знає.

— По-перше, ми на «ти». По-друге, я брехала.

— Брехала?

— Подумай сам, що було б зі мною, якби арсенал контролював наш тюлень-комендант.

— Це підло…

— Зате зараз я чесна з тобою на сто відсотків. В арсеналі «SWEAR» — синтез-ядерна зброя. Гвинтівки «Шива». Чув про такі? І стільки боєприпасів, що можна спалити пів планети.

Це все пояснювало. Синтез-ядерна гвинтівка системи «Шива» стріляє в буквальному розумінні крихітним сонцем. Уся її божевільна сила вміщена в невеликій горошині речовини під назвою дейтерид літію. Коли натискаєш на спуск, горошина миттєво розігрівається до ста мільйонів градусів і починає стискатися — так швидко й сильно, що в ній спалахує процес ядерного синтезу. Як усередині зірки. Зі ствола «Шиви» вилітає такий собі шматочок пекла, і там, куди він влучає, — в радіусі двох метрів згоряє все органічне. Фактично, це мініатюрний термоядерний вибух. Одним пострілом «Шива» здатна випарувати залізобетонну конструкцію завбільшки з холодильник — я бачив випробування в новинах. Дрібних тварин, як‑от женців, можна було б палити сотнями, маючи лише одну таку гвинтівку. Одну. Арсенал «Шив» перетворив би нашу колонію в неприступну фортецю…