Але насправді — швидко. То я сп’янів від адреналіну й жаху, що сповнив мене по самі очі. Намагаюся відкотитися, але встигаю лише трохи повернути ногу. Зуби зімкнулися на кольчужному комбінезоні. На щастя для мене, вона захопила ногу недостатньо глибоко, інакше б щелепи роздробили кістку. М’яз немов стиснули лещатами, та порвати сталеві кольчужні кільця звірові не вдається. Намагаюся вдарити її мачете, але моя рука порожня — падаючи, я впустив його. Кілька разів б’ю її кулаком в око — марно: вона замружилася, глибоко сховавши його в складках шкіри. З таким же успіхом я міг би просто бити дияволиху по спині. Видерти ногу з її зубів теж не вдається. Сподіваюся, що вона хоч на мить відпустить мене, щоб спробувати вкусити вдаліше, і я вирвуся. Натомість тварина хапає мене рукоподібною передньою кінцівкою за щиколотку, а другою намагається обхопити голову. Устигаю виставити лікоть. Звір, не розмикаючи щелеп, смикає ногу й лікоть у різні боки. Кольчужна тканина натягається, але витримує. Думаю, якби не комбінезон, вона б роздерла мене навпіл. Тоді з глухим гарчанням дияволиха міцно припечатує мене лаписьками до підлоги. Розпачливо кричу, хоч тут мене нікому почути.

Цієї ж секунди відчуваю, як щелепи лісового диявола починають по черзі рухатися туди-сюди і поступово переповзають уздовж мого стегна до попереку. Знову намагаюся вирватися. Щелепи завмирають, посилюючи хватку. Але варто мені на мить перестати смикатися, дияволиха відразу знову починає на диво спритно й швидко перебирати зубами. Такими темпами вона скоро добереться до шиї…

Ледве знаходжу поглядом мачете, але він занадто далеко. Акулячі щелепи дісталися вже до ребер. Кричу знову. Щелепи вже дісталися до ребер, і дихати стало важко. Несамовито звиваюся, розуміючи, що шансів у мене майже не залишилося. Аж раптом звір розмикає щелепи. І тієї ж миті лапа, що тримала за ногу, легко піднімає мене в повітря. Не знаю, яким дивом я встиг закрити голову руками до того, як дияволиха тріснула мною об підлогу. Удар відгукнувся болем у скронях і стиснутих зубах. Знову відчув, що мене відірвали від підлоги, й щосили притиснув лікті до голови, захищаючи долонями потилицю.

Удар.

Ніс наповнився кров’ю, і я відразу закашлявся, захлинувшись нею. Підлога пішла з-під ніг. Я більше не витримаю.

Удар.

Так сильно вдаряюся спиною, що в мене перехоплює дух. На мить розтискаю зуби, щоб встигнути виплюнути кров. Вона знову підняла мене в повітря, і я групуюся, не знаючи, чи витримаю цього разу…

Удар.

13

Прийшов до тями… Там само, де самиця лісового диявола гепнула мене об підлогу востаннє… Її немає. Якимось дивом вона не добила мене. Може, вирішила забратися звідти геть… Або пішла нагулювати апетит… Однак я не збираюся перевіряти… Підводжуся. У голові трохи паморочиться, але, схоже, мені ще й як поталанило… Підбираю мачете… Уже квапливо виходжу з кімнати, аж раптом помічаю у верхній частині шафи добре знайоме плетиво з сірої павутини. Кокон! Такий, як тиждень тому в нашій з Вірою спальні.