— Більше ушкоджень — більше вдосконалень, — кажу собі, згадавши Ірму, яка ламає кістки Капібарі. — Хочеш заробити, постав на дівчисько…

— Прибери гвинтівку, — м’яко каже Аба, і я ніби прокидаюся.

— Ні! — і сам дивуюся зі своєї істеричної інтонації. — Шатли однак доведеться опустити!

— Послухай, — утручається Вандлик. Її голос тепер теж спокійний. — Просто послухай нас. Місію Корпусу — провалено. Вона була неможлива від початку. Не можна привезти звідси біологічної зброї, тому що зброя — це вся планета. Усе на Іш-Чель — це одна жива істота.

Напевно, цієї миті я маю тупий вигляд. Принаймні почуваюся саме так. Долучається Аба:

— Усе живе навколо — тварини, дерева, трава, смертожуки, лісові дияволи, женці, навіть тайга навколо табору, — все це несправжнє. Це копії. Гриби, об’єднані однією величезною грибницею. Вона потрапила на Іш-Чель приблизно сто років тому й захопила її. Сама по собі грибниця не здатна ні дихати, ні споживати живильних речовин із ґрунту — нічого. Але вона скопіювала місцевих тварин і рослини, що пристосовані до життя на цій планеті. Скопіювала все, зберігши харчові ланцюжки й екосистеми. І саме ці клони — дихають і харчуються за грибницю. А химери — найдосконаліша зброя грибниці, призначена для знищення розумних істот. Ось і все. Справжнє життя грибниця легко витіснила, оскільки її витвори сильніші й весь час удосконалюються.

— Вони просто зжерли тут усе живе, — перебиває Вандлик. — Тому ми й досі не опустили шатлів. Ми боїмося привезти цю заразу на Землю. Адже серед нас є химери, яких неможливо відрізнити від людей. Узагалі. Вони ніяк себе не виявляють і просто чекають.

— Ти брешеш! — вигукую й відчуваю, як Ельза міцніше притискається до моєї ноги. — Химери тупі! Як їх можна не відрізнити?

— Ти багато чого не знаєш, Гілелю, — Вандлик говорить до мене як до небезпечного психопата; її тон м’який і дуже серйозний. — Є й інші. Такі собі королівські химери. Ми виявили тільки одну таку… За поведінкою ми ніколи б у житті її не вирахували. Вона — точнісінько як людина. Є, можливо, кілька нюансів… Наприклад, запитання «чому» заганяло її в глухий кут. Але сформулюй як завгодно інакше, і вона вже без проблем відповідає.

— А ще імена, — додав Аба.

— Точно, — погодилася Вандлик. — Вона їх не запам’ятовувала. Але ми не знаємо, це в усіх химер так чи тільки в тієї однієї!

— Як ти сказала? — перепитав я.

— Ми не знаємо, чи в усіх химер…

— Ні, — я нетерпляче відмахнувся, боячись втратити таку прозору, таку сором’язливу думку, що лише на секунду виринула на поверхню. — Що з іменами?