— Он як?! — обурився Модрю. — А може, ще й мої шлейки на додачу?

Він повернувся до Гермеса спиною, зневажливо зареготав і потяг Балавуана до виходу. Занепокоєний торговець підвівся з крісла й кинув їм услід:

— Слухайте, я дам п’ятсот тисяч!

Балавуан затремтів усім тілом. Він хотів був вернутися, та Модрю рішуче стримав його й штовхнув перед собою. Гермес кинувся за ними й, наздогнавши їх у переповненій крамниці, прошепотів:

— Мільйон.

Модрю й голови не повернув. Коли вони опинилися знов на вулиці Боесі, Балавуан дивився на товариша з повагою. Він захоплювався тим, що Модрю відмовився від мільйона, і відчував, що й сам виріс у власних очах.

— Хотів би я, щоб мій кузен Ернест побачив оці наші торги. Він хоч і помічник префекта, а від подиву й рота роззявив би.

— Мільйон для мене — тьху! — відказав Модрю. — Мільйони — ось що мені треба. Я хочу, щоб не минуло й року, а кожен із нас мав по десять мільйонів! Ти тільки постривай.

Повертаючись тією самою дорогою додому, вони зайшли на бульварі до дешевенького ресторанчика, розорення якого передрікав хазяїнові витурений гарсон. Похмурий, заклопотаний власник зустрів їх не надто запопадливо, але пропозиція Модрю його відразу зацікавила. Тут-таки й ударили по руках. Третина прибутків мала належати хазяїнові, решту ділитимуть між собою два власники картини. Другого дня заклад зачинили на переобладнання. А через кілька днів він уже став рестораном «Поживний живопис» і був готовий прийняти відвідувачів. На дверях величезними літерами було зазначене меню: «Пейзаж «Вулиця Верб» пензля видатного художника Лецвіта». В залі замість столиків обабіч вузького проходу стояло двісті стільців. Відвідувачі сідали, як у кінотеатрі, й дивилися на Лецвітову картину. Вона висіла на стіні в глибині зали й була знизу підсвічена. А в цей час крізь віконце для брудного посуду від радіоли на кухні линули звуки джазу. За двадцять хвилин відвідувачі наїдались, а що робити їм у залі було більше нічого, то вони відразу звільняли місця. Тільки надто вже великі ласуни сиділи хвилин по сорок чи сорок п’ять. Місце коштувало сорок п’ять франків. Модрю з хазяїном ресторану продавали вхідні квитки, а Балавуан — він не хотів потрапляти зайвий раз людям на очі — сидів на кухні біля радіоли. З перших же днів справи пішли блискуче. Кілька тисяч проспектів, розповсюджених у кварталі, привернули до ресторану «Поживний живопис» велику увагу публіки. Від десятої ранку до півночі відвідувачів не бракувало. Виручка за день становила в середньому близько двохсот тисяч франків. Модрю з Балавуаном носили вишукані костюми, масивні золоті персні й голлівудські вусики, які їм дуже личили.