— Ось послухай, — мовив Модрю. — «Нещодавно держава придбала дві Лецвітові картини, «Засніжений краєвид» і «Сцену камерної музики», за які заплачено відповідно одинадцять і чотирнадцять мільйонів франків. Ці бездоганно виконані картини будуть виставлені в Луврському музеї».

Товариші перезирнулись і без слів зрозуміли один одного. Наступного ранку вони вийшли вдосвіта з дому, прихопивши з собою «Вулицю Верб». Вони мали намір розлучитися з нею, і на серці в кожного було неспокійно. Навіть Модрю, якому вдача й досвід підказували остерігатися порухів серця, і той відчував якийсь щем, що нагадував докори сумління. На одному з бульварів вони стали свідками короткої, але грубої сцени. Хазяїн дешевенького ресторанчика з’явився на порозі свого закладу, тримаючи за комір одного зі своїх гарсонів. Обізвавши бідолаху негідником і злодюгою, він виштовхнув його на вулицю. Хлопець від штурхана мало не впав, але все ж таки встояв на ногах, обернувся й вигукнув: «Стривай-но, не мине й двох місяців, як твоя паскудна харчівня прогорить!» Хазяїн нічого не відповів, але гнів на його обличчі змінився виразом смутку й занепокоєння. Пригода ця насмішила Балавуана і змусила замислитися Модрю.

Дорогу до художньої крамниці вже заступав величезний натовп. Пожадливі погляди були звернені до «Дівчинки в жовтому», якої двоє товаришів навіть не помітили. В крамниці теж товпилося багато людей. Гермес був у задній кімнаті. Спершу він довго вагався. З одного боку, торговець не міг забути давньої образи, а з другого, його мучила цікавість. Зрештою він усе-таки згодився прийняти цих двох відвідувачів, сподіваючись їх принизити.

— Цю картину нам подарував Лецвіт, — промовив Модрю, показуючи «Вулицю Верб».

— Ви хочете її продати? Відразу попереджаю: за неї вам багато не дадуть. Це ж навіть не картина, а простенький етюд.

— Картина це чи ні, а поживнішої за неї ви не знайдете. Можете скуштувати, якщо збираєтесь придбати. Скільки б ви за неї дали?

— О, особисто я її не куплю! — заявив Гермес. — Лецвітові картини різко впали в ціні. Якщо вам поталанить, то за неї, може, дадуть тисяч вісімдесят. Насамперед, у картині важать майстерність художника, а в цьому етюді майстерності ніякої.

Знічений Балавуан безнадійно махнув рукою. Але Модрю ці слова не збентежили.

— Якщо ви не купуєте, то й балакати нема про що. Зрештою, мене це не дуже турбує. Таку картину, як оця, ми завжди продамо.

— Стривайте, — мовив Гермес. — Коли вже вам так потрібні гроші, то я допоможу. Гаразд, беру ваш етюд за вісімдесят тисяч франків.