— Боягуз, — сказав він йому. — Адже найгірше було вже позаду.

Доктор Урбіно знову накрив тіло плащем і прибрав властивого йому виразу академічної зверхності. Торік він відсвяткував вісімдесятиріччя, офіційні ювілейні торжества тривали протягом трьох днів і, виголошуючи подячну промову, він укотре вже втримався від спокуси оголосити, що йде на пенсію. «Часу на відпочинок матиму вдосталь, коли помру, — сказав він, — але ця можливість поки що не входить у мої плани». Хоч він дедалі гірше чув на праве вухо й мусив спиратися на ціпок із срібною головкою, щоб приховати тремтіння в ногах, на ньому, як і в його молоді роки, завжди був бездоганний лляний костюм, із жилетної кишеньки звисав золотий ланцюжок годинника. Борода перламутрового кольору в стилі Пастера й волосся тієї самої барви, ретельно пригладжене і з акуратним проділом посередині, навдивовижу правдиво відбивали його вдачу. Дедалі дужче тривожили доктора Урбіно прикрі прогалини в пам’яті, й по змозі він намагався надолужувати їх, роблячи записи на окремих папірцях, які зрештою геть перемішалися в усіх його кишенях, так само як і інструменти, флакони з ліками та безліч усякої всячини, безладно складеної в туго набиту валізку. Найстарший і найуславленіший у місті лікар, він до того ж мав славу найохайнішого чоловіка. Проте його аж надто показна вченість та не зовсім безневинна звичка здобувати вигоду зі своєї високої репутації були причиною того, що любили його менше, ніж він заслуговував.

Доктор Урбіно дав комісарові та практикантові кілька розпоряджень — лаконічних і точних. Робити розтин не було потреби. Запах у домі достатньо свідчив про те, що смерть настала внаслідок випарів ціаністого золота, активованого в кюветі якоюсь застосовуваною в фотографії кислотою, а Херемія де Сент-Амур був надто обізнаний у цих справах, щоб припустити можливість нещасливого випадку. На несхвальну мовчанку комісара доктор Урбіно відповів ударом, типовим для його манери: «Не забувайте, що свідоцтво про смерть підписую я». Юний лікар не приховував розчарування: ніколи ще не траплялося йому нагоди роздивитися на трупі наслідки дії ціаністого золота. Доктор Хувенал Урбіно здивувався, що йому досі не доводилося стрічати цього юнака в Медичній школі, але з андської вимови студента та з того, як легко хлопець червонів, він зрозумів, що той, мабуть, прибув до міста зовсім недавно. Доктор Урбіно сказав практикантові:

— Тут не бракує схиблених від кохання, й котрийсь із них дасть вам таку нагоду найближчими днями.

І тільки тоді він раптом збагнув, що серед безлічі відомих йому самогубств це було перше самогубство з використанням ціаністого золота, до якого призвело не кохання. Щось тоді змінилось у тоні його голосу, коли він додав, звертаючись до студента: