День у нього був розписаний так чітко, що дружина знала, куди посилати по нього, коли десь пополудні виникала в цьому невідкладна потреба. Замолоду він, перш ніж повернутися додому, часто затримувався в кафе «Парафіяльне» і там удосконалився в шахах, граючи зі спільниками свого тестя та з кількома антільськими емігрантами. Але з початком нового століття доктор Урбіно перестав ходати в «Парафіяльне» і спробував був організувати кілька національних турнірів під опікою Громадського клубу. Саме о тій порі прибився до міста Херемія де Сент-Амур, уже із закляклими ногами і ще без фаху дитячого фотографа. Не минуло й трьох місяців, як його знав уже кожен, хто вмів переставляти фігури на шахівниці, бо нікому не пощастило виграти в нього бодай одну партію. Для доктора Хувенала Урбіно то була просто чудесна зустріч, бо на той час шахи вже перетворилися для нього на непогамовну пристрасть, а суперників, з якими він міг дати їй вихід, лишилося зовсім мало.

Саме завдяки йому Херемія де Сент-Амур став тим, ким усі його знали. Доктор Урбіно запропонував йому своє безкорисливе заступництво, зробився його повірником у всьому, навіть не завдавши собі клопоту з’ясувати, ні хто він такий, ні як він досі жив, ні з яких безславних воєн повернувся немічним калікою. Кінець кінцем він позичив йому гроші на купівлю фотоательє, і Херемія де Сент-Амур аж до останнього квадрільйо чесно повернув борг, почавши сплачувати його вже відтоді, як зняв першу дитину, наполохану спалахом магнію.

Всьому причиною були шахи. Спочатку вони грали щодня — сідали за шахівницю о сьомій, зразу після вечері. Лікар діставав належну фору, з огляду на помітну перевагу суперника, але з кожним разом фора зменшувалась, аж поки вони стали грати як рівні партнери. Згодом, коли дон Галілео Даконте відкрив у місті перший кінотеатр, Херемія де Сент-Амур став одним з найпостійніших його відвідувачів, і гра в шахи обмежилася тими вечорами, в які не було кінопрем’єр. На цей час антільський емігрант так заприятелював із лікарем, що той навіть почав супроводжувати його в кіно, але без дружини, почасти тому, що в неї бракувало терпіння стежити за перебігом суперечок на складні теми, а почасти з тієї причини, що лікар інстинктивно завжди відчував: Херемія де Сент-Амур не був доброю компанією ні для кого.

Неділя в доктора Урбіно відрізнялася від інших днів. Він слухав месу в кафедральному соборі, а потім вертався додому й більше нікуди не вибирався, відпочиваючи та читаючи на терасі патіо. Зрідка їздив провідати котрогось лежачого хворого — тільки в разі крайньої потреби — і вже багато років уникав суспільних обов’язків, крім таких, яких годі було уникнути. Того дня, на Трійцю, завдяки винятковому збігу сталися дві рідкісні події: смерть друга і срібне весілля у знаменитого учня. Засвідчивши смерть Херемії де Сент-Амура, доктор Урбіно хотів був зразу повернутися додому, але не зміг перебороти цікавості й змінив свій намір.