— Якщо ви взяли листа, — сказав він їй, — то з вашого боку нечемно не відповісти на нього.

Цими словами він загнав її в глухий кут лабіринту. Не втрачаючи самовладання, Ферміна Даса вибачилася за затримку і дала слово честі, що він матиме відповідь ще до кінця вакацій. Обіцянки вона дотримала. В останню п’ятницю лютого, за три дні до початку навчання в школах, тітка Есколастіка прийшла до телеграфної контори запитати, скільки коштує телеграма в містечко П’єдрас-де-Молер, якого навіть не знайшли в службовому списку; обслуговував її Флорентіно Аріса, й обоє вдали, ніби ніколи досі не бачились, але виходячи, тітка Есколастіка забула на прилавку молитовник, оправлений у шкіру ящірки, в якому лежав конверт із лляного паперу, прикрашений золотими віньєтками. Не тямлячи себе від щастя, Флорентіно Аріса провів решту дня, жуючи гарденії і читаючи листа; знову й знову роздивлявся він літеру за літерою і що довше споглядав рядки листа, то більше з’їдав квіток і десь опівночі вже так начитався і з’їв стільки гарденій, що мати мусила взяти сина за підборіддя, наче теля, і влити йому в рота відвар рицинової олії.

То був рік нестямної закоханості. І він, і вона жили тільки для того, щоб думати одне про одного, мріяти одне про одного, щоб чекати листів із тим самим хвилюванням, з яким відповідали на них. І жодного разу — ні протягом цієї весни мрій, ні в наступному році — не мали вони нагоди перемовитися живим голосом. Більше того: за всі півсотні років, відколи вони вперше побачились і аж доки він повторив їй клятву вірності, ніколи не випадало їм ні побути наодинці, ні поговорити про кохання. Але протягом перших трьох місяців листування не було дня, щоб вони не писали одне одному, а то й по два листи денно, аж поки тітка Есколастіка не на жарт злякалася, спостерігаючи, як бурхливо розгорається полум’я, що його сама ж таки допомогла розпалити.

Після того як віднесла до телеграфної контори першого листа з таємною думкою комусь помститися за власну недолю, вона дозволяла під час вуличних зустрічей, що здавалися випадковими, майже щоденний обмін посланнями, але не мала мужності сприяти розмові, хай би якою миттєвою і банальною вона була. Та через три місяці вона збагнула, що з небогою йдеться не про дитячу примху, як їй було здалося спочатку, і що власне її життя опинилося під загрозою цієї любовної пожежі. Адже Есколастіка Даса жила на повному утриманні брата й інших засобів до існування не мала, а вона добре розуміла, що Лоренсо Даса з його тиранічною вдачею ніколи не подарує їй такої наруги над своєю довірою. Та коли настав час остаточного рішення, в неї не стало духу завдати небозі того самого непоправного лиха, з яким вона була нерозлучна ще змолоду, і вона дозволила їй удатись до засобу, що в її уяві створював ілюзію невинності. Усе відбувалося просто. Ферміна Даса залишала листа в якійсь схованці по дорозі між домом і школою і в тому ж таки листі повідомляла Флорентіно Арісу, де вона сподівається знайти відповідь. Те саме робив і Флорентіно Аріса. В такий спосіб до самого кінця року муки сумління тітки Есколастіки ховалися то в хрестильних капличках церков, то в дуплах дерев, то в щілинах мурів напіврозвалених фортець часів колонії. Не раз вони знаходили листи намоклими від дощу, заляпаними в грязюку, роздертими внаслідок якихось непередбачених випадковостей, а деякі з тих або тих причин губилися, але закохані завжди вигадували спосіб поновити листування.