Через багато років, коли Флорентіно Аріса намагався пригадати, якою ж насправді була дівчина, ідеалізована алхімією поезії, він так і не зміг відокремити її від атмосфери вечорів, протягом яких він мучився з кохання у готелі, де коханням торгували. Навіть дивлячись на неї — так, щоб самого його не було видно, — тими тривожними днями, коли чекав відповіді на свого першого листа, він бачив її цілком зміненою у спекотному мареві другої години пополудні під дощем пелюсток мигдалевих квітів там, де завжди, у всі пори року буяв квітень. Якщо він і любив супроводжувати зі скрипкою Лотаріо Тугута на привілейований балкон церковного хору, то тільки задля того, щоб милуватись, як майорить її туніка під вітерцем релігійного співу. Але через свій маячний стан він кінець кінцем позбувся цієї втіхи, бо в його тодішньому душевному збудженні містична музика здавалась йому надто невиразною, отож він пожвавлював її мелодіями любовних вальсів, і Лотаріо Тугут був змушений більше не брати його на хор. Саме в ту пору він не зміг опертись бажанню й почав їсти гарденії, які Трансіто Аріса вирощувала в кутках подвір’я, і в цей спосіб утішався пахощами Ферміни Даси. Десь у ті часи він натрапив випадково в одній з материних скринь на літрову пляшку одеколону, який контрабандою продавали моряки лінії Гамбург — Америка, і не втримався від спокуси покуштувати його, вчувши в ньому інші запахи коханої дівчини. До самого ранку відсьорбував він із пляшки пекучу рідину, ковток за ковтком, і отак п’янив себе Ферміною Дасою спочатку в портових шиночках, а потім сидячи на хвилерізі, де втішалися любов’ю закохані, що не мали даху над головою, і бездумно втупившись у море, аж поки впав непритомний. Трансіто Аріса, мало не схибнувшись від тривоги, чекала сина до шостої години ранку, а тоді пішла шукати його, заглянула в усі, які тільки знала, схованки й аж десь пополудні знайшла геть очманілого в тому закутку затоки, куди течія виносить потопельників, — він лежав і корчився в калюжі власного блювотиння.

Вона скористалася перервою, поки син одужував, і стала дорікати йому за те, що він так бездіяльно жде відповіді на свого листа. Мовляв, слабкий ніколи не потрапить у царство кохання, бо то царство невблаганне й дріб’язково прискіпливе, і жінки здаються тільки на ласку чоловіків із твердою вдачею, бо вони дають їм почуття опори, яку кожна жінка так прагне знайти в житті. Флорентіно Аріса, може, аж занадто засвоїв материну науку. Трансіто Аріса не змогла приховати почуття гордощів — радше жіночих, ніж материнських, — коли побачила, як син вийшов із крамниці в чорному сукняному костюмі, строгому капелюсі та з ліричним бантом, пов’язаним на целулоїдовому комірці, й жартома спитала, чи він, бува, зібрався не на похорон.