Праця прибиральниці була важка й погано оплачувана, але вона виконувала її добре. Та не могла вона спокійно витерпіти схлипувань, зойків, скреготу матрацних пружин, бо все це осідало їй у крові, розбуджуючи там палку і болісну жагу, отож удосвіта вона аж тремтіла від непереборного жадання злягтися з першим-ліпшим жебраком, який стрінеться їй на вулиці, або із заблукалим п’яницею, що зглянеться на її потребу без будь-яких вимог чи розпитувань. Поява такого хлопця, як Флорентіно Аріса, молодого й цнотливого, була для неї дарунком неба, бо з першого погляду вона збагнула, що він теж палко потребує кохання — як і вона. Та Флорентіно Аріса лишився нечутливий до її спонук. Він зберігав незайманість для Ферміни Даси, і не було на світі такої сили, яка похитнула б його рішучість.

Отак текло його життя, і лишалося вже тільки чотири місяці до дати, призначеної для формального оголошення заручин, коли о сьомій ранку в телеграфній конторі з’явився Лоренсо Даса й запитав Флорентіно Арісу. А що той іще не прийшов, то він сів на лавку й чекав його до десятої хвилини на дев’яту, знімаючи з одного пальця й надіваючи на другий важкий золотий перстень із благородним опалом, а коли побачив того, кого чекав, то впізнав його відразу як службовця телеграфу й узяв під лікоть.

— Ходімо зі мною, хлопче, — сказав він. — Нам треба поговорити хвилин п’ять, як чоловік із чоловіком.

Зелений, як мрець, Флорентіно Аріса дозволив себе повести. Він був не готовий до цієї зустрічі, бо Ферміна Даса не мала нагоди і не знайшла способу його попередити. А сталося те, що минулої суботи сестра Франка де Люс, директриса колежу З’яви Богородиці, зайшла на урок вступу до космогонії, скрадаючись, мов змія, і, зазираючи через плечі учениць, виявила, що Ферміна Даса тільки вдавала, ніби занотовує у зошит слова вчителя, а насправді писала любовного листа. Згідно з правилами колежу, за таку провину карали виключенням. До шкільного начальства негайно викликали Лоренсо Дасу, і тут він відкрив, що його залізний режим дав широку тріщину. Ферміна Даса, з притаманною їй від народження твердістю духу, зізналася, що справді писала листа, але відмовилася назвати свого таємного нареченого і підтвердила свою відмову перед трибуналом ордену, який, з огляду на таке зухвальство негайно схвалив постанову про виключення. Проте батько влаштував трус у спальні, яка досі була недоторканним святилищем, і між подвійним дном скрині знайшов грубі паки листів, зібраних за три роки і захованих з не меншою любов’ю, ніж Флорентіно Аріса їх писав. Підпис був цілком розбірливий, проте Лоренсо Даса так і не зміг повірити, ні тоді, ні згодом, що дочка нічого не знала про свого таємного нареченого, крім того, що він працює на телеграфі й любить грати на скрипці.