— А зараз ідіть геть і про все забудьте, — сказала вона. — Вважайте, що нічого не було.

Напад відбувсь раптово і завершився так тріумфально, що аж ніяк не скидався на божевільну витівку, вчинену з нестерпної нудьги, а радше здавався наслідком ретельно обміркованого плану, де в усіх найдрібніших подробицях було враховано його розпорядок та його звички. Ця втішна переконаність підсилила неспокій Флорентіно Аріси, котрий на вершині насолоди зробив одкровення, в яке не міг повірити, в якому навіть відмовлявся собі признатись, а саме, що ілюзорне кохання до Ферміни Даси могло знайти собі заміну в земній пристрасті. З такою думкою він і заповзявся розкрити таємницю тієї, котра так спритно його зґвалтувала і в чиєму інстинкті пантери він, можливо, знайшов би ліки від свого нещастя. Але це йому не вдалося. Навпаки, що більше заглиблювався він у розшуки, то далі, як йому здавалося, відходив від істини.

Напад на нього відбувся в останній каюті, але через внутрішні двері вона сполучалася з передостанньою і в такий спосіб дві каюти утворювали ніби одну сімейну спальню з чотирма койками. Там подорожували дві молоді жінки, з ними ще одна, значно старша, але дуже гарна на вроду, й одна з молодших мала кількамісячне немовля. Вони сіли на пароплав у Барранко-де-Лоба — так називалася пристань, де брали на борт вантаж та пасажирів з міста Момпокса, після того як воно залишилося далеко від пароплавних шляхів унаслідок петляння річки, — і Флорентіно Аріса звернув на них увагу тільки тому, що вони несли у великій пташиній клітці сонне немовля.

Одягалися вони так, ніби подорожували на шикарному трансатлантичному лайнері, з турнюрами, підкладеними під шовкові спідниці, зі стоячими оздобленими мереживом комірцями, у крислатих капелюхах, прикрашених матер'яними квітами, і дві молодші жінки повністю міняли одяг по кілька разів на день, отож здавалося, ніби вони везуть із собою свою власну весняну атмосферу, тоді як інші пасажири задихалися від спекоти. Усі троє надзвичайно вправно орудували парасольками та віялами з пір’я, але здавалися потайними, як і всі тогочасні остров’янки з Момпокса. Флорентіно Аріса не міг навіть збагнути, у яких вони між собою взаєминах, хоча, безперечно, усі троє належали до однієї родини. Спочатку він подумав був, що найстарша доводиться іншим двом матір’ю, але потім усвідомив, що для цього вік у неї недостатній, а крім того, вона носила напівжалобу, якої дві молодші не розділяли. Він не міг собі уявити, що одна з них зважилася вчинити те, що вчинила, у той час, як дві інші спали на сусідніх койках, і єдиним слушним припущенням було те, що вона скористалася зі зручної, а може, умисне влаштованої нагоди, коли залишилася сама-одна в каюті. Він з’ясував, що дві з них часто виходили подихати повітрям, тоді як третя залишалася доглядати немовля, але одного, дуже задушливого вечора на палубу вийшли всі троє, несучи сонне немовля в клітці з лозових прутиків, накритій клаптем марлі.