Удосвіта затока виглядала тихою заводдю. Над нею клубочився туман, а поверх туману Флорентіно Аріса побачив баню кафедрального собору, призолочену першим промінням ранкового сонця, побачив голубники на асотеях і, орієнтуючись по них, знайшов балкон палацу маркіза де Касальдуеро, де, як він думав, винуватиця його горя ще спала, поклавши голову на плече чоловіка, виснаженого після любовних утіх. Це припущення вразило його в саме серце, але він не спробував затамувати рану, навпаки — знаходив радість у своїх муках. Сонце вже почало пригрівати, коли поштова шлюпка звернула у вузький прохід, петляючи в лабіринті заякорених вітрильників, де незліченні запахи громадського ринку змішувалися із запахами гниття, що підіймалися з глибин і утворювали один суцільний сморід. Щойно тут кинула якір шхуна з Ріоачі, й портові вантажники, стоячи по пояс у воді, брали з борту пасажирів і переносили на берег разом з їхньою поклажею. Флорентіно Аріса перший вистрибнув із поштової шлюпки, і від тієї миті вже не відчував затхлого духу морської гавані, а тільки особисті пахощі Ферміни Даси, які витали в місті. Усе йому пахло нею.

До телеграфної контори він так і не повернувся. Єдиним його заняттям стало читання любовних романів, друкованих ілюстрованими випусками, та томики «Народної бібліотеки» — їх і далі купувала для нього мати, і він читав їх та перечитував, розлігшись у гамаку, аж поки вивчав напам’ять. Він навіть не поцікавився, де його скрипка. Поновив взаємини з найближчими приятелями, але на суботні танці він уже не ходив: не міг уявити собі їх без неї.

Того самого ранку, коли повернувся зі своєї незавершеної подорожі, він узнав, що Ферміна Даса проводить свій медовий місяць у Європі, і його розбите серце сповнилося передчуттям, що вона залишиться там жити, якщо й не назавжди, то на багато років. Ця певність навіяла йому перші надії про забуття, і він усе частіше почав думати про Росальбу, спогад про яку ставав чимдалі палкішим у міру того, як тьмяніли інші. Саме тоді він відростив вуса з тонкими закрученими кінчиками, які носив протягом усієї решти життя, і змінив поведінку, а пошуки заміни своєму коханню кінець кінцем вивели його на невідомі стежки. Пахощі Ферміни Даси вчувалися йому все рідше, ставали дедалі слабшими і наприкінець залишилися тільки в білих гарденіях.

Він просто плив за течією, не знаючи, як йому далі жити, коли одної ночі під час війни славнозвісна вдова Насарета прибігла, перелякана, в їхній дім, бо її власний було зруйновано — у нього влучив снаряд під час облоги міста військами бунтівного генерала Рікардо Гайтана Обесо. Трансіто Аріса підхопила нагоду на льоту і послала вдову в спальню сина під тим приводом, що у її власній не було місця, але в душі сподіваючись, що інше кохання вилікує його від того, яке не давало йому жити. Флорентіно Аріса ні з ким не мав любовних взаємин, відтоді як Росальба позбавила його цноти в каюті пароплава, і йому здалося цілком природним, що цю тривожну ніч вдова переспить у його ліжку, а він — у гамаку. Але вона уже сама все вирішила за нього. Сівши на краєчок ліжка, де Флорентіно Аріса лежав, не знаючи, що робити, вона заговорила про свою невтішну тугу за чоловіком, який помер три роки тому, а водночас почала зривати з себе і жбурляти геть крепову оболонку свого вдівства, аж поки на ній не лишилося навіть шлюбної обручки. Зняла блузку з тафти, оторочену скляними бусинками, і через усю кімнату кинула її на крісло в кутку. Зірвала через плечі корсет, аж він упав по той бік ліжка, одним посмиком вивільнилася з довгої, обшитої рюшем спідниці, розстебнула атласний пояс і скинула чорні шовкові панчохи, і все це падало й падало на підлогу, поки вся кімната була встелена лахами — одіжжю з її жалобного вбрання. Вона робила це з радістю, з добре розрахованими паузами, і, здавалося, кожен її рух супроводжується привітальним салютом гарматних пострілів із табору війська, яке обложило місто, пострілів^ від яких будинки ходили ходором, ледь утримуючись на фундаментах. Флорентіно Аріса хотів був допомогти їй розстебнути ліфчика, але вона випередила його, спритно вигнувшись, бо за п’ять років подружньої вірності навчилася покладатись на саму себе на всіх етапах кохання, навіть на підготовчому, не потребуючи нічиєї допомоги. Наостанці вона скинула мереживні трусики, вислизнувши з них швидким рухом купальниці, й залишилася голісінька.