Вдова стала першою плотською любов’ю Флорентіно Аріси. Одначе замість зав’язати з нею стійкі взаємини, як мріяла його мати, обоє скористалися з цього зв’язку, щоб сторчголов кинутися у вир життя. Флорентіно Аріса розвинув активність, що здавалася неймовірною для такого чоловіка, як він, мовчазного, виснаженого та ще й одягненого, немов старий дід із далекого минулого. А втім, він мав у своєму розпорядженні дві переваги. По-перше, він мав призвичаєне око, яким відразу накидав на жінку, що чекала його, хай би навіть вона була в самій гущі натовпу, але, навіть упізнавши її, він наближався до неї з великою осторогою, боячись одкоша як найнестерпнішого для себе приниження і ганьби. По-друге, жінки непомильно впізнавали в ньому бідолаху, який мучиться самотністю і потребує любові, вуличного прохача, смиренного, як побитий пес, і це знання штовхало їх до нього, і вони віддавалися йому, не ставлячи жодних умов, нічого від нього не вимагаючи й нічого не сподіваючись, — їм вистачало втішної думки, що вони вчинили добре діяння, зласкавившися над ним. То була його єдина зброя, але завдяки їй він виграв чимало історичних баталій, в цілковитій таємниці з ретельністю нотаря записуючи кожну в зашифрований зошит, який серед усіх інших можна було впізнати з промовистого заголовку: «Вони». Першою він записав туди вдову Насарета. А через півсотні років, коли Ферміна Даса звільнилася від своїх освячених церквою кайданів, у нього вже було двадцять п’ять таких зошитів, і в них — шістсот двадцять два випадки кохань, які тривали певний час, не рахуючи незліченних скороминущих пригод, що не заслуговували бодай на побіжну поблажливу згадку.

Через півроку буйного кохання із вдовою Насарета Флорентіно Аріса відчув упевненість, що йому пощастило пережити муку Ферміни Даси. Він не тільки у це повірив, а й не раз розмовляв на цю тему з матір’ю протягом тих майже двох років, поки тривала весільна подорож, і з відчуттям безмежної полегкості зберігав цю віру аж до тієї злощасної для себе неділі, коли зненацька, без жодної підказки з боку свого серця, побачив, як вона вийшла з церкви попідруч із чоловіком, супроводжувана цікавістю та лестощами свого нового середовища. Ті самі дами аристократичного кореня, котрі спершу зневажали її і глузували з неї, як із безрідної самозванки, тепер зі шкури пнулися, аби вона почувала себе серед них своєю, а вона сливе заворожила їх своїми чарами, засвоївши роль світської дами з такою невимушеністю, що Флорентіно Аріса мусив якусь хвилину поміркувати, перше ніж упізнав її. Вона зовсім змінилася: манери зрілої жінки, високі черевики, капелюх із вуаллю, прикрашений барвистим пір’ям якогось екзотичного птаха, — усе в ній було зовсім інше й цілком природне, так ніби належало їй від першопочатку. Вона здалася йому гарнішою і молодшою, аніж будь-коли, але навіки втраченою, і він ніяк не міг збагнути, звідки в нього це відчуття, аж поки побачив обриси її живота під шовковою сукнею: вона була на сьомому місяці вагітності. А втім, найдужче його вразило, що вона та її чоловік складали чудову пару, й обоє обертались у світі з такою легкістю, ніби пливли над рифами дійсності. Флорентіно Аріса не відчув ні ревнощів, ні гніву, а тільки глибоку зневагу до себе — убогого, негарного, ницого й не гідного не лише Ферміни Даси, а й будь-якої жінки.