Вони вибралися зі свого притулку, як тільки всі пасажири зійшли на пристань. Ферміна Даса розглянулася в просторому, тепер безлюдному салоні, і обоє стали дивитися з пароплава на збуджений натовп людей, що витягували свої речі з вагонів поїзда, здалеку схожого на іграшковий. Можна було подумати, що вони приїхали з Європи, а надто жінки, чиї пальта та капелюхи, модні в минулому столітті, заходили в очевидну суперечність із курною спекою. В деяких жінок волосся було прикрашене чудовими квітами, що від жароти почали ронити пелюстки. Всі ті люди щойно приїхали сюди з андського високогір’я після цілоденної подорожі поїздом через прекрасну, мов чарівний сон, савану і ще не встигли перевдягтися відповідно до карибського клімату.

Посеред галасливої, мов на ярмарку, юрми дуже старий і жалюгідний на вигляд дід витягував із кишень свого жебрацького пальта малих курчат. Він з’явився несподівано, проштовхуючись крізь натовп, пальто на ньому було подерте і колись вочевидь належало чоловікові набагато вищому й товщому. Дід скинув капелюха, поставив його отвором догори на мол, щоб, може, хтось кинув йому туди монетку, і обома руками почав видобувати з кишень ніжних, безбарвних курчаток, що, здавалося, розмножувалися між його пальців. За якусь мить мол ніби вкрився килимом із рухливих пухнастих клубочків, що попискували під ногами в подорожніх, які надто квапилися й наступали на них, нічого не відчуваючи. Зачарована цією дивовижною виставою, мовби на її честь, бо вона одна милувалася нею, Ферміна Даса не помітила, в яку саме мить на пароплав почали підійматися пасажири зворотного рейсу. Свято для неї тут-таки закінчилося: серед нових пасажирів вона побачила чимало знайомих облич, кількох друзів, які ще зовсім недавно поділяли з нею її жалобу, — і поквапилася знову сховатись у своїй каюті. Коли прийшов Флорентіно Аріса, вона була ледь жива від жаху і воліла радше вмерти, ніж наражатися на ризик, що знайомі побачать, як вона розважається, подорожуючи через такий короткий час по смерті чоловіка. Флорентіно Арісу так вразив її пригнічений настрій, що він пообіцяв поміркувати, як уберегти її від напасті в якийсь інший спосіб, ніж постійне ув’язнення в каюті.

Рятівна думка сяйнула йому несподівано, коли вони вечеряли в капітановій їдальні. Капітана непокоїла одна проблема, яку він давно хотів обговорити з Флорентіно Арісою, але досі той ухилявся від розмови, щоразу кажучи одне й те саме: «Леона Кассіані залагоджує такі справи ліпше, ніж я». А проте цього разу він вислухав капітана. Річ була в тому, що пароплави завжди перевозили вгору по річці якийсь вантаж, але спускалися завжди порожні, тоді як з пасажирами було навпаки. «А перевозити вантаж значно вигідніше. І платять за нього більше, і годувати його не треба», — сказав капітан. Ферміна Даса вечеряла без апетиту, її дратувала нервова суперечка чоловіків про те, що слід би запровадити диференційовані тарифи. Але Флорентіно Аріса виговорився до кінця і лише тоді поставив запитання, в якому капітанові вчувся натяк на можливий рятівний вихід.