— На кого, «на нього»?

— Тобі розжуй і в рот поклади. Він — це здоровенний морський змії, котрий живе в нутрі Карада— Дагу, в печері, яку нікому не дано бачити. А зветься він карадагзьким…

Тут я перерву розповідь Степана Караджі і сам розповім, що мені відомо про карадагзького змія.

Сліди його — вже майже невидимі, пунктирні, коли він там і там засвітився — тягнуться (і десь губляться) з далекої— предалекої давнини тисячоліть. Власне, не його персонально, не карадагзького змія (або — «морського змія Криму», так його ще іноді називають. Або й просто: «чорноморського змія»), а родичів його, гігантських змій. Про це в історії збереглося кілька фактів і згадок. Хоча б про царя Саргона ІІ, який у VІІІ ст. до н. е. плавав на острів Кріт і з борту судна бачив «гігантського морського змія». Чи, скажімо, мешканці Трої загледіли як з прибережних вод біля протоки Дарданелли вигулькнули відразу ж «два морські змії з червоними, як кров, гребенями і очима, що горіли сліпучим полум’ям».

Це вони, велетенські змії— чудиська свого часу напали на синів Лаокоона, жерця Трої, який закликав своїх співгромадян не вірити данайцям, котрі дари приносять, батько відважно кинувся рятувати синів, але змії і його обвили та вкусили, тож всі троє й загинули, (випадок цей майже два тисячоліття по тому пам’ятали, бо в першому столітті до нашої ери на острові Родос скульптор втілив у мармурі цей «трагічний сюжет»).

З’явився гігантський морський змій (не плутати його з драконами) у наших кримських краях вперше чи не 20 тисяч років тому. Тоді в Чорних горах, що здіймалися над первісним морем, бушував «вогонь негасимий», що горів вдень і вночі. Швидше всього газ метан, ще пузирьками піднімався з глибин Чорного моря. Взагалі, як свідчать геологи масив Кара-Даг — це результат виверження пра— прадавнього вулкану, що відбулося 40 мільйонів років тому. Тоді територія України являла собою дно солоного моря Тетіс, а єдиним суходолом і був Кара-Даг, Коли з лави виривалися потужні струмені газів — утворювалися порожнини і печери, їх спеціалісти нараховують більше 800! Та ще і море вимило чимало зашкалубин та печерок — було де ховатися «кримським зміям»!

Ще перші грецькі колоністи, які заселяли Північне Причорномор’я і жили у VІІ ст. до н. е. на острові Березань, згадували «родову змію скіфів». Малося, очевидно, на увазі передання про походження скіфів ще тоді, коли грецький герої Геракл, мандруючи тими краями, в одній з печер надибав напівдіву— напівзмію, жив з нею і мав од неї синів, од яких у свою чергу і пішли скіфи. Скіфська легенда про гігантського змія очевидно виникла не на порожньому місці — щось їй передувало. Скоріше скіфи здибувалися в тих краях на ранній своїй історії з великими зміями, що жили в Дніпрі — на цій основі і виникла красива легенда про напівдіву— напівзмію на ймення Апі, яка в «супрязі» з Гераклом буцімто і породила скіфський народ. Ось чому скіфи поетично називали себе «синами змієногої богині». Ще давньо— грецький історик Арріан у ІІ ст. до н. е. свідчив» що скіфи зображували змію на щитах, сагайдаках обладунках та збруї коней. А ще вони на тичках піднімали «опудало змії із кольорових шматочків (луска?), які при рухові надувалися вітром і звивалися як істоти, видаючи при цьому різкий зміїний свист».