У травці 1952 року в Коктебелі, в тамтешньому Будинку письменників відпочивав один драматург. Якось прогулюючись берегом Сердолікової бухти, звернув увагу «на великий жмут водоростів, метрів 10-12 в об’ємі», що качався приблизно за півста метрів від берега. Раптом той «жмут» несподівано почав «розмотуватися», витягнувся і… І «рушив проти течії» прямуючи у той бік бухти, де плавала зграя дельфін. Як згадує драматург, істота пливла хвилеподібними рухами, була вона велика, 25-30 метрів, дуже товстою і знаходилась вона «над водою на метр— півтора», чудовисько звивалося так же, як змій, що пливе і пливло в бік дельфінів, але вони швидко зникли. Побачивши це, істота «повернула на попереднє місце і раптом підняла голову — розміром з розмах рук, схожу на зміїну…»

Одна з тамтешніх мешканок — історія навіть зберегла її ім’я — Варвара Зозуля, — на мисі збирала хмиз і ледь не наступила на «змію», сприйнявши її «за купу хмизу». Коли ж ця «купа» «почала підніматися і пищати, жінка, охоплена страхом, замахнулась на неї вірьовкою». За її словами, «у змії була невелика голова, тонка шия, а спина товста, як стовб», і буцімто в того чуда— юда були кінцівки — «передні і задні». Хочте вірте, хочте — перевірте!

Бачив велику змію і один геолог — біля «карадагзької Стіни Лагорі.

А ось на початку 1960— х років газетяр із Судака Олександр Овчинников із двадцятиметрової скелі мису Француженка загледів у морі «змієподібну істоту». Як зазначає очевидець, дельфіни «кинулися ж розсип, коли змія, звиваючись, почала до них наближатися».

А ще одна тамтешня мешканка навіть переступила через кримську Нессі осіннім вечором 1967 року. Жінка йшла собі Арматлукською долиною і почула як позад неї щось сплеснуло. Оглянулась, і побачила як «величезна, товщиною з велике дерево змія переповзала із одного водоймища в інше», ідучи (жінка не встигла зупинитися) незчулася, як і переступила через ту колоду». І «лише тоді злякавшись», закричала й кинулась навтьоки не розбираючи дороги…

Ще один журналіст (надруковано в часопису «Новий мир», № 10, 1969 р.) зі слів очевидця описав зустріч чабана з величезною змією, що мирно собі спала на мисі Казантип Керченського півострова. Так ось у неї буцімто була голова завбільшки «з баранячий череп».

Зрозуміло, що в міру заселення Криму, ареал проживання «чорно— морського змія» почав катастрофічно звужуватися. Якщо в ХІІІ столітті величезних змій зустрічали по узбережжю від мису Таракхут до Кара-Дага і східніше, а під час останньої світової війни — біля Кучук-Амбата і Аю-Дага, то після війни — тільки вже на Кара-Дазі і мисі Казантин Азовського моря. Звідтоді ареал їхній ще звузився і таких монстрів бачили вже лише біля Кара-Дага — вочевидь на їхньому останньому п’ятачку на узбережжі Чорного моря… Судячи із спостережень, карадагзький морський змій не є чисто морським. Як свідчать легенди й передання та розповіді очевидців, його бачили на скелях частіше як у воді. Правда, якщо гада тривожили, ретируючись, чудовисько відразу ж «спішило» до води і зникало в морських просторах. Іноді — як його застукували на скелях, де він, мабуть, грівся на сонці, — змія кидалася в море з великої висоти й теж на очах щезала…