Грейм, хоча й не каліфорнієць родом, добре знав тутешні звичаї, отож нітрохи не здивувався, коли дами, яких він бачив у купальних костюмах, прийшли на вечерю відповідно прибрані, а чоловіки — хто як. І сам він не став дуже чепуритись, бо знав, що це було б помилкою — попри всю пишноту Великого Будинку.

Після першого удару гонга всі гості зійшлися в довгій їдальні. Відразу після другого удару з’явився Дік і гукнув, щоб подавали мерщій коктейлі. А Грейм нетерпляче дожидав появи тієї жінки, чий образ не давав йому спокою з самого полудня. Він був готовий до цілковитого розчарування. Занадто часто доводилось йому бачити, як мізернішають у звичайній одежі розкішно збудовані атлети, щоби сподіватися дуже багато від того чудовного створіння в мокрому білому шовку, коли воно з’явиться у модному вбранні сучасної жінки.

Та коли вона ввійшла, йому на коротку невідчутну мить перехопило дух. На хвильку — якраз на скільки слід — вона спинилася в склепистому отворі дверей, вималювавшись на його темному тлі, сама ясно освітлена м’яким світлом захованих ламп. Грейм аж губи розтулив, та так і не стулив їх, заворожений її красою і зачудований: він-бо вважав її тендітною лялечкою, а тепер побачив зовсім не ту крихітну фею, дитину, жінку-хлопчика на огирі — ні, він побачив вельможну даму, пишну тою пишнотою, якої часом уміють прибирати саме невеличкі жінки.

Вона здавалась — та й насправді була — вища на зріст, ніж Грейм подумав спершу, і так само зграбна та доладна у вечірній сукні, як і в купальному костюмі. Грейм відзначив високу золотаво-каштанову зачіску, і здоровий колір свіжої, чистої, білої шкіри, і прегарну поставу шиї, круглої, повної, мов у співачки, і високі груди, і сіро-блакитну сукню якогось ніби середньовічного крою з до міри вузьким, облеглим станом, широкими рукавами та золотою з самоцвітиками лямівкою.

Вона привітно всміхнулася товариству, і Грейм упізнав ту саму усмішку, що вже раз бачив у неї, коли вона сиділа верхи на огирі. А коли вона рушила до столу, Греймові раптом упало в очі, як неповторно граційно підносять важку тканину сукні її коліна — ті самі круглі коліна, що в басейні відчайдушно стискали Горянинові м’язисті плечі. Грейм завважив також, що на ній нема корсета і що вона його не потребує. І, стежачи, як вона наближається, він мимоволі бачив двох жінок: господиню Великого Будинку, пишну даму в сіро-голубій, лямованій золотом сукні — а під сукнею прекрасну статую вершниці, що її ніяке вбрання вже не могло стерти з його пам’яті.

І ось вона підійшла, і Грейма познайомлено з нею, і він подержав її руку в своїй, і почув, як вона каже: «Ласкаво просимо до Великого Будинку й до всієї господи», — і знав, що такий співучий голос може виходити тільки з цих уст, тільки з цих високих, попри її невеличку постать, грудей.