Проте дівчина, не підготована заздалегідь до «Чон-Кіни», зашарілась і побігла до роздягальні, а Ріта й Ернестіна за нею.

Грейм простежив очима, як Пола збігла на верхній помісток сорокафутової вежі й майстерно стрибнула «ластівкою» в басейн, і почув Вертів захоплений вигук: «Ух, Анета КелерманІ» — і, ще трохи сприкрений витівкою, що ледь не довела його до шаленства, знов задумався про цю жінку-диво — Маленьку господиню Великого Будинку, і про те, як вона могла вдатись така чарівна. Коли він уже сам, неквапливо гребучи руками, плив під водою вздовж басейну і стежив, як світлішає дедалі мілкіше дно, йому нараз спало на думку, що він нічого про неї не знає. Вона дружина Діка Фореста — це й усе, що йому відомо. Але до вона народилась, як росла, яке її минуле — про все це він не знав нічогісінько. Правда, Ернестіна сказала йому, що вона й Лут Полині сестри тільки по батькові; і це вже бодай щось…

Дно зовсім посвітлішало: Грейм доплив до кінця басейну; попереду він угледів переплетені ноги Діка й Берта, що, видно, боролись у воді, і, завернувши назад, проплив під водою ще футів із двадцять. Цікаво, що це за місіс Талі? Пола назвала її тітусею. Чи вона їй рідна тітка, чи тільки мачушина сестра, тітка Лут та Ернестіни?.. — міркував він собі.

Коли він виринув, на нього загукали, щоб плив до гурту грати в «кота-миші». І за півгодини, що минули у тій жвавій грі, він не раз мав нагоду чудуватись, як моторно, звично і воднораз хитро прослизає Пола крізь кільце. Нарешті гравці, вморені й захекані, пропливли ще наввипередки вздовж басейну, вилізли з води й посідали на сонці навколо місіс Талі.

Скоро й там розжартувались. Пола засперечалася з місіс Талі, доводячи їй неймовірне:

— Це ви, тітусю, гадаєте так, бо самі не вмієте плавати. А ось я справжня плавчиня і кажу вам, що можу пірнути й пробути під водою десять хвилин, хоч би й тут, у басейні.

— Дурниці плетеш, серденько, — усміхнулась місіс Талі.— Твій батько, як був молодий, куди молодший, ніж їй тепер, міг пробути під водою довше за будь-кого; то його рекорд був три хвилини сорок секунд. Я добре пам’ятаю, бо сама держала тоді годинника и стежила, коли вони з Гаррі Селбі поринали навзаклад і твій батько виграв.

— Та я знаю, що тато був чоловік неабиякий, — промовила Пола гордо. — Але тепер часи не ті. Якби мій рідненький татусь оце тепер був серед нас, молодий та дужий, і спробував змагатися зі мною, хто довше під водою пробуде, я б йому дала гарту! Не пірну на десять хвилин, кажете? А ось і пірну. Беріть самі годинника, тітусю, і стежте. Та це ж так легко, як…