— Ловити рибу в цебрі,— підказав Дік.

Пола схопилась і збігла на самий вершок вежі.

— Зазначте час, тільки-но я стрибну! — гукнула вона згори.

— Зроби півтора оберти! — попросив Дік.

Вона кивнула головою, усміхнулась і вдала, ніби з усієї сили намагається набрати в груди чимбільше повітря. Грейм стежив за нею, зачарований. Сам добрий норець, він дуже рідко бачив, щоб півтора оберти виконувала не професійна спортсменка. Мокрий купальник з блакитно-зеленого шовку облипав її, підкреслюючи досконалу будову тіла. Немовби останнім відчайдушним зусиллям вдихнувши ще кубічний дюйм повітря, Пола стрибнула вперед із самого краю трампліна, відштовхнувшися стуленими ногами, випростана й напружена. Підкинута пружною дошкою вгору, вона вже в повітрі підібгала ноги, зібравши все тіло в клубок, зробила повний оберт, потім випросталась «ластівкою» і бездоганно прорізала поверхню води, ледве схвилювавши її.

— Толедське лезо збило б більше бризків, — сказав Грейм.

— Ох, якби я вміла так стрибати! — зітхнула захоплено Ернестіна. — Але я ніколи не навчуся. Дік каже, що тут уся річ у ритмі, в злагодженості, того воно у Поли й виходить. У неї дивовижне відчуття ритму…

— І нескутість рухів, — додав Грейм.

— Свідома нескутість, — поправив Дік.

— Так, вона вміє розслабитись, коли треба, — погодився Грейм. — Такого бездоганного сальто я не бачив і в професіоналок.

— А я цим пишаюся навіть дужче, ніж вона, — заявив Дік. — Бо це я її навчив. Правда, мушу визнати, що вчити було легко. Вона так володіє своїм тілом, має таку координацію рухів і відчуття ритму, що вже перша спроба вийшла в неї чудово.

— Пола — не жінка, а диво, — гордо оголосила місіс Талі, що перебігала поглядом із секундної стрілки на гладінь води в басейні.— Жінки завжди плавають гірше за чоловіків. А от вона — ні… Три хвилини й сорок секунд! Вона вже побила батьків рекорд!

— Але п’яти хвилин під водою вона не витримає, а про десять нема що й казати, — серйозно запевнив Дік. — Легені б луснули.

Як минуло чотири хвилини, місіс Талі занепокоїлась. Вона тривожно позирала то на одного, то на іншого. Капітан Лестер, що теж не знав таємниці, звівся на ноги і, лайнувшися, стрибнув у воду.

— Щось там скоїлося, — сказала місіс Талі, видимо силуючись говорити спокійно. — Мабуть, вона забилася, стрибнувши. Чоловіки, лізьте в воду шукати.

Під водою Грейм, Берт і Дік, весело вишкіряючись, потисли один одному руки. Потім Дік махнув їм пливти за ним і звернув у густу тінь під західною стінкою басейну. Всі троє один за одним пролізли в отвір, виринули у схованці біля Поли і, ворушачи ногами, щоб держатися на поверхні, крізь здушений сміх пошепки перемовилися з нею кількома словами.