* * *

Холодного зимового дня, першого дня Нового 1944 року, Шевирьов приїхав до Києва за викликом Українського штабу партизанського руху. Немолодий худорлявий полковник жестом запросив його сісти.

— Скидай-но, Олександре Івановичу, свою партизанську шкірянку, сховай поки що папаху й одягайся в сіру шинелю. Ось твоє призначення — штаб партизанського руху при Військовій раді Першого Українського фронту. Будеш служити у маршала Конєва. Запитання є, капітане?

— Сержант, товаришу полковник.

— Був сержантом, а тепер капітан. Чіпляй зірочки на погони, і — у Львів. А дірочку на гімнастерці, вище від інших, вже, мабуть, приготував? Поздоровляю від усього серця!

— За погони — дякую. А про дірочку щось не кумекаю, товаришу полковник.

— Та ти що, справді не знаєш? Сьогодні ранком Указ передавали, Героя ж тобі присвоїли…

Того ж морозяного дня Герой Радянського Союзу Олександр Шевирьов, вчорашній партизанський комполку, а тепер капітан, вилетів літаком на захід.

Ще гриміла війна…

ІМЕНА НА ГРАНІТІ

ІМЕНА НА ГРАНІТІ

1

Гарячого серпневого ранку 1941 року, коли над стривоженим Ніжином пролетіли німецькі літаки, обганяючи гуркіт скинутих над Дарницею чи Києвом авіабомб, а по бруку, дзенькаючи підковами, рухалися назустріч підводам з евакуйованими сірі від пилу ескадрони кавалерії і десь у вишневих садах бряжчали гусеницями танкетки, — ось такого ранку в двері кабінету ніжинського військового комісара впевненою ходою зайшов невисокий молодий чоловік років двадцяти двох. Біла вишивана сорочка відтіняла засмаглу шию, міцні загорілі руки. Від ставної постаті віяло здоров'ям і молодістю. Хлопець нічим не відрізнявся від мобілізованих і добровольців, що товпилися того дня в коридорах військкомату. Хіба що круглі темні окуляри надавали високочолому обличчю виразу суворого, не по літах твердого.

— На свої два рапорти я не дочекався виклику і вирішив ще раз прийти до вас, — помітно хвилюючись, промовив він.

Втомлений військком із шпалою в петлиці перезирнувся з членами мобілізаційної комісії, відхилився на спинку стільця. Він не спав уже кілька днів, перед ним пройшли сотні людей, він не встигав оформляти папери, відповідати на телефонні дзвінки. Відвідувач у темних окулярах відірвав військкома від невідкладних справ. Не без роздратування глянувши на годинник, комісар сказав: