Ебру знала, що це — вона. Давня, а не Давній. Вона завжди знала це, так само як знала й те, що «вона» — це радше сума символів, ніж визначеність фізичного втілення.
Кара роздивлявся Давню в мовчазній побожності. Хоч наскільки реальним здавався Темир Тенгрі, та, кого він бачив зараз, була стократ реальніша. Вона просто не могла бути спогадом.
— Вона померла? — спитав він нарешті. Звук власного голосу здався йому настільки недоречним та образливим, що хлопець замовк.
— Так. Ні, — Ебру, здається, промовила це одночасно.
— Дилема в’язня, — вражено видихнув Кара. — Це її бачила Аджена?
— Новий Розум Імператора, — загадкою відповіла дівчина. — Безкінечний сплутаний розум, що існує поза часом.
Вони повільно наближалися до велетенського тіла. Тепла вода приємно пестила ноги, зігрівала й розчиняла в собі втому та страх.
— Чому вона кликала нас? Про яку допомогу просила? — спитав Кара. Він уже й сам зрозумів це, але не був певний, що його розум здатен збагнути, а тим паче усвідомити Давню.
— Вона страждає на самоті. Спостерігачкою, вона розплутує джерела, так що в кожному наступному витку її лишається все менше. Люди прагнуть перетворити її на Автора — єдине джерело, що пояснює й народжує все. Яким вона ніколи не була й бути не може. І Темир Тенгрі, Умай Жерсу, Тсатоґґа та багато інших з’явилися з її спогадів, зробившись тим внутрішнім джерелом, яким вона намагалася захистити себе. Вона сама була серед цих спогадів: в одному образі — Су Нурай, Місяць-що-віддзеркалюється-у-воді; в іншому Ґаґантхоа або Тангароа — вічна полонянка, яку стережуть чудовиська за наказом Потойбічних богів.
Ебру підійшла до сплячої Давньої та ніжно торкнулася її блискучої золотавої шкіри долонею. І Кара бачив, як вона розпадається тисячею одночасних образів, кожен з яких є символом. Він зітхнув і заплющив очі. Втоми більше не було. Його розум існував у нескінченному розсипі всесвітів, ковзаючи між ними за власним волінням — тож втоми відтепер не буде, доки він сам не забажає її відчути. Кара розтулив долоню й побачив там чорний гранований камінь. Той, що він забрав у мертвого Тольґи, коли залишав печеру. Той, що йому подарував Яхцзи, коли він був Тольґою.
Су Нурай раділа, що її самотність закінчилася. Тішилася волею, якої ще не знала. Втішалася гнівом, на який тепер була здатна.
Те, на що не наважилася Еґріташ, врешті здійснилося.
Джерело, Річище та Гирло набули єдності.
- Загальна хронологія всесвіту -
- Загальна хронологія всесвіту -
Давня Епоха Міфу:
Давня Епоха Міфу: