Джонні занепокоєно дивився на Нго Фата.

А Нго здавався цілком спокійним, навіть усміхався:

— Тепер ми їдемо і побачимо самі. А потім у нас пікнік. Я сам печу два пироги. Думаю, буде добре.

— Має бути чудово.

— Буде дуже чудово, — сказав Нго, підводячись. — А потім у класі ми обговоримо все, що побачимо в Трім-буллі. Може, напишемо твір. Писати твір багато легше, бо можна знайти в словнику потрібне слово. Le mot juste[38].

— Атож, часом писати легше. Але мої учні ніколи так не вважали.

Нго всміхнувся.

— А як у вас іде з Чаком?

— Чак робить успіхи.

— Так, він тепер веселий. Справді веселий, не прикидається. Він добрий хлопець. — Нго випростався. — Відпочивайте, Джонні. А я йду поспати.

— Гаразд.

Джонні провів очима невеличку зграбну й гнучку постать у джинсах і злинялій робочій сорочці.

Дитина в шкурі сміється, але рикає і кусається, бо це така гра… Я думаю, той Стілсон теж знає цю гру.

І знов у душі ворухнувся неспокій.

Надувне крісло легенько погойдувалося на воді. Сонце приємно пестило шкіру. Джонні знову розгорнув літературний огляд, але читати перехотілося. Він поклав журнал до ніг, підгріб до бортика басейну і виліз з води. До Трімбулла нема й тридцяти миль. Може, податися туди в суботу «мерседесом» місіс Четсворт? Побачити того Грега Стілсона на власні очі. Помилуватися виставою. А може… а може, й потиснути йому руку.

Ні. Нізащо!

А чом ні? Зрештою, він же цього року взяв собі за хобі знайомства з кандидатами. То хіба зашкодить, як він поїде й побачить ще одного?

Та йому вже зашкодило, поза всяким сумнівом. Серце билося сильніше й швидше, ніж звичайно, і Джонні навіть упустив у басейн свій журнал. А тоді з лайкою кинувся вивуджувати його з води, поки не розмок папір.