Захекана, вона кинулася за ним і рвучко зачинила за собою двері за секунду до того, як два масивних тіла глухо в них вдарили. Дівчина почала шукати засув, проте не знайшла: Джейс його вирвав.

– Пригнися, – скомандував він, і, не встигла вона цього зробити, як Джейс намалював стилом темні лінії на дверях. Клері витягла шию, аби подивитися, що саме він вирізав. Криві, мов серп, три паралельні лінії та промениста зірка: руна, щоб затримати переслідування.

– Я втратила твій кинджал, – зізналася дівчина. – Мені шкода.

– Буває, – Джейс поклав стило в кишеню. Вона чула слабкий глухий стукіт: вовки наближалися знову і знову, але щось їх стримувало. – Руна стримуватиме їх, але недовго. Нам краще поквапитися.

Клері підняла голову. Вони були в затхлому проході, вузькі сходи вели в темряву. Дерев’яні сходинки з перилами були вкриті шаром пилу. Саймон вистромив носа з кишені куртки, і його чорні, мов ґудзики, очі блищали в тьмяному світлі.

– Усе гаразд, – мовила Клері Джейсові. – Ти перший.

Здавалося, що він хотів усміхнутись, однак був надто втомлений.

– Взагалі-то я люблю бути першим. Але повільно, – додав він. – Я не впевнений, що сходи можуть витримати нашу вагу.

Клері також не була в цьому впевнена. Коли вони піднімалися, сходи скрипіли й стогнали, немов від болю. Дівчина схопилася за поручні, аби не впасти, і шматок залишився в неї у руці. Клері зойкнула, а Джейс усміхнувся і взяв її за руку:

– Сюди. Обережно.

Саймон пхикнув, проте Джейс, здавалося, цього не почув. Вони піднімалися вгору так швидко, як могли. Це були гвинтові сходи, котрі проходили через усю будівлю. Вони минали поверх за поверхом, проте жодних дверей не було. За четвертим поворотом їх накрила хмара пилу.

– Вовки вибили двері, – похмуро сказав Джейс. – Хай йому чорт, я думав, що вони виявляться міцнішими.

– Тепер біжимо? – запитала Клері.

– Ага! – і вони миттєво кинулися догори сходами, котрі скрипіли від їхньої ваги. Вони були на п’ятому поверсі, коли далеко внизу Клері почула м’які вовчі кроки, хоча, можливо, це була лишень її уява. Вона знала, що насправді не відчуває на потилиці гарячого вовчого дихання, однак гарчання та завивання наближалося і ставало дедалі голоснішим. Воно було справжнім і страшним.

На шостий поверх вони ледве видерлися. Клері задихалася, кожен подих болем віддавав у легені, проте в неї покращився настрій, коли вона побачила важкі металеві двері. Вони були підперті цеглиною, що не давала їм зачинитися. Клері не встигла здивуватися, як Джейс відчинив їх і, відштовхнувши дівчину, зачинив двері. Вона чула, як клацнув замок.