– Тільки деякі з них можуть!

– А як ти знав, що це саме такий?

– А ніяк! – радісно вигукнув Джейс і підняв мотоцикл майже вертикально в повітря. Клері скрикнула і знову вхопилася за його ремінець.

– Ти мусиш подивитися вниз! – крикнув Джейс. – Це приголомшливо!

Цікавість переборола страх і запаморочення, і Клері розплющила очі.

Вони були вище, аніж вона думала, і на мить світ під нею закрутився, а пейзаж, у якому вигравали світло і тінь, швидко змінювався. Вони летіли на схід, подалі від парку, до дороги, що вилася вздовж правого берега річки.

Руки Клері заніміли, у грудях тиснуло. Але те, що вона бачила, було прекрасним: біля неї, неначе ліс зі срібла і скла, розкинулося місто; а тьмяне сіре мерехтіння Іст-Рівер звивалося крізь Мангеттен та інші райони. Прохолодний вітер розтріпав її волосся. Це було надзвичайно приємно після стількох днів спеки та задухи. Клері ніколи раніше не літала, навіть літаком, тому порожній простір між ними та землею вселяв у неї жах. Коли вони пронеслися над річкою, дівчина не могла не заплющити очі. Трохи нижче від мосту Квінсборо Джейс звернув мотоцикл на південь і попрямував до острова. Небо почало сіріти, і вдалині Клері побачила блискучі арки Бруклінського мосту, а за ним – цятку на горизонті, Статую Свободи.

– З тобою все гаразд? – спитав Джейс.

Клері нічого не відповіла, просто міцніше вчепилася за нього. Хлопець нахилив мотоцикл, вони попливли до мосту, і Клері могла бачити зірки крізь троси, що його підтримували. Ранковий поїзд прогримів над ними – пасажири їхали на роботу. Ця гілка з’єднувала Бруклін з Мангеттеном. Дівчина згадала, як часто їздила цим поїздом. У неї знову запаромочилося в голові, і, задихаючись від нудоти, вона заплющила очі.

– Клері? Клері, з тобою все гаразд?

Не розплющуючи очей, вона похитала головою. Щось гостре зашкрябало її в груди. Дівчина проігнорувала це. Проте шкрябання повторилося знову, вже більш наполегливо. Ледь розплющивши очі, Клері побачила, що це Саймон – його голова стирчала з кишені, а лапою він смикав її сорочку.

– Все добре, Саймоне, – спромоглася вона сказати і при цьому не дивитися вниз. – Це просто міст.

Пацючок пошкрябав її знову, а потім нетерпляче махнув лапою в бік набережної Брукліна. Не зважаючи на запаморочення та нудоту, Клері подивилася і побачила за обрисами складів і заводів золоту стрічку сходу, ледь видиму, наче край золотої монети.

– Так, дуже гарно, – Клері знову заплющила очі. – Прекрасний схід сонця.

Джейс заціпенів, наче його підстрелили.

– Схід? – закричав хлопець і різко рвонув кермо мотоцикла праворуч. Клері розплющила очі: вони падали в воду, яка мерехтіла синню прийдешнього світанку. Клері нахилилася так близько до Джейса, як могла, щоби при цьому не розчавити Саймона між ними.