Дівчина добігла до перехрестя, де щойно був Годж. На мить Клері здалося, що вона його втратила. Дівчина кинулася крізь натовп біля входу до метро, розштовхуючи всіх плечима, колінами і руками. Спітніла і з купою синців, вона вискочила з натовпу саме тоді, коли знайомий твідовий костюм зник у вузькому провулку між двома будівлями.
Клері обігнула сміттєві контейнери й опинилася в провулку. Вона відчувала, як кожен подих обпікає їй горло. Хоча тільки смеркало, у провулку було темно, як уночі. Вона бачила Годжа: він стояв у кінці провулка, а за ним був глухий кут – задня стіна ресторану швидкого харчування. Всюди валялися відходи з ресторану: мішки, переповнені недоїдками, брудні паперові тарілки, пластмасові столові прибори – усе це сміття неприємно шурхотіло під ногами Годжа, коли він повернувся. Клері відразу згадалися рядки з поеми, яку вивчали на уроках англійської літератури:
Я думаю: ми на алеї щурів, Де покійники кості свої погубили.– Ти стежила за мною. Даремно.
– Я дам вам спокій, якщо скажете, де Валентин.
– Ні, – відповів Годж. – Валентин одразу зрозуміє, хто це тобі сказав, і моя свобода буде такою ж короткою, як і життя.
– Це станеться, коли Конклав дізнається, що ви віддали Чашу Смерті Валентину, – випалила Клері. – Ви нас обманули, щоби ми знайшли для вас Чашу. Як можна жити далі, знаючи, що він збирається робити з нею?
Посміхнувшись, Годж відповів:
– Валентина я боюся більше, ніж Конклаву, і якби ти була розумніша, то зрозуміла б мене. Він би все одно колись знайшов Чашу, з моєю допомогою чи без.
– І вам начхати, що через Валентина загинуть діти?
Судома скувала обличчя Годжа, він зробив крок уперед, і Клері помітила, як щось блиснуло в його руці.
– Невже все це для тебе так важливо?
– Я вже казала вам, що не зможу просто піти.
– Це недобре.
Він заніс руку. Клері згадала слова Джейса, що улюблена зброя Годжа – чакра, літаючий диск. Ледве дівчина встигла пригнутися, як блискучий металевий круг просвистів за кілька сантиметрів від її обличчя і встряг у пожежну драбину ліворуч від неї.
Клері підвела очі. Годж дивився на неї і тримав другий диск у правій руці.
– Ти ще можеш втекти.
Вона інстинктивно виставила вперед руки, але здогадалася, що чакра просто розріже їх навпіл.
– Годже…