– Ні! – видихнув Годж. – Кажуть, що нефіліми – це діти людей і ангелів. І від останніх ми успадкували лише можливість впасти ще нижче. – Він торкнувся пальцями невидимої стіни. – Тебе не виховували однією з нас. Ти не вбивала демонів. У тебе немає шрамів. Клері, втікай звідси якомога швидше. Йди і ніколи більше не повертайся.

– Не можу, – похитала головою Клері. – Я не можу вчинити так.

– То прийми мої співчуття, – мовив Годж і вийшов з кімнати.

Двері зачинилися, і Клері залишилася сама. Вона чула лише своє важке дихання і дряпання пальців по прозорому бар’єру між нею і дверима. Дівчина знову і знову робила те, чого пообіцяла собі не робити: вона билася об стіну, доки зовсім не виснажилася. Зрештою вона впала на підлогу і намагалася не розплакатись.

По той бік стіни помирав Алек, а Ізабель марно сподівалася, що Годж прийде і врятує його. Десь далеко, намагаючись розбудити Джейса, Валентин грубо трусив його за плече. Десь далеко мама з кожною хвилиною, з кожною секундою втрачала силу. А Клері була замкнена тут, непотрібна і безпомічна, як дитя.

Вона швидко встала, згадавши, як Джейс вклав їй у руку стило у мадам Доротеї. А вона взагалі повернула його хлопцеві? Затамувавши подих, Клері полізла в ліву кишеню кенгурушки – вона виявилася порожньою. Повільно вона засунула руку в праву кишеню – і спітнілі пальці наткнулися на гладкий твердий опуклий предмет – стило.

Клері скочила на ноги, її серце калатало, вона намацала лівою рукою невидиму стіну. Знайшовши її, дівчина зібралася, обережно вперлася в неї кінчиком стила, яке тримала в другій руці, і почала чекати. Поступово в голові формувався образ, він немов риба випливав на поверхню каламутної води і ставав дедалі чіткішим. Спочатку повільно, а потім впевненіше вона рухала кінчиком стила по стіні, залишаючи в повітрі яскраво-білі лінії.

Клері відчула, що руна завершена, й опустила руку, важко дихаючи. Спочатку нічого не відбувалося, і руна повисла в повітрі, сліплячи очі, мов яскрава неонова вивіска. А потім пролунав оглушливий гуркіт, вона немов стояла під каменепадом, що трощив усе на своєму шляху. Руна почорніла й обсипалася, немов попіл, підлога здригнулася під ногами, і Клері безпомилково зрозуміла, що вона вільна.

Не випускаючи з рук стило, вона помчала до вікна і відсунула гардину. Надворі вечоріло, вулиці купалися в багряному світлі. Вона помітила сиву голову Годжа, коли він переходив дорогу, змішавшись з натовпом.

Клері вискочила з бібліотеки і, заховавши стило у кишеню, прожогом кинулася сходами вниз. Люди, котрі вигулювали собак, злякано відскочили вбік, коли Клері пронеслася алеєю вздовж Іст-Рівер. Оминаючи ріг, вона побачила своє відображення в темному вікні житлового будинку. Спітніле волосся прилипло до чола, а на обличчі виднілася кірка засохлої крові.