Не всі укуси перевертня призводять до того, що людина перетворюється на вовка. Рана загоїлася, і наступні тижні минули в муках очікування. В очікуванні повні. Конклав замкнув би мене на карантин, якби дізнався. Але Валентин і Джоселін мовчали. Три тижні по тому зійшов місяць, повний, яскравий, і я почав мінятися. Перший раз завжди найважче. Я пам’ятаю нестяму від болю, темряву, і те, як прокинувся за кілька годин на лузі за декілька кілометрів від міста. Я був весь у крові, а поруч лежало пошматоване тіло якоїсь невеликої лісової тваринки.

Я повернувся до маєтку, і вони зустріли мене біля дверей. Джоселін, плачучи, обняла мене, але Валентин відштовхнув її. Я стояв, весь закривавлений, ноги тряслися. Я ледве міг думати, а в роті ще відчувався смак сирого м’яса. Я не знаю, чого очікував, але гадаю, я мусив знати.

Валентин потягнув мене вниз по сходах і повів до лісу. Він сказав, що мав убити мене сам, але, бачачи мене, не міг змусити себе зробити це. Валентин дав мені кинджал, який колись належав його батькові, і сказав, що я маю зробити благородну річ, завершивши своє життя. Передаючи кинджал, він поцілував його, повернувся в маєток і замкнув двері на засув.

Я кинувся лісом, іноді в людській подобі, іноді як вовк, поки не добіг до краю лісу. Я увірвався в табір перевертнів, розмахуючи кинджалом, і зажадав зустрітися у поєдинку з тим перевертнем, який вкусив мене і перетворив на одного з них. Регочучи, вони вказали мені на лідера клану. Він повернувся до мене обличчям, його руки та зуби були ще закривавлені з останнього полювання.

В поєдинках сам на сам я був не дуже. Я надавав перевагу арбалету, адже мав чудовий зір і був влучним стрільцем. Але я ніколи не вирізнявся у ближньому бою. Це Валентин чудово володів рукопашним боєм. Та я хотів просто померти, забравши із собою істоту, що погубила моє життя. Я хотів помститися за себе і вбити вовків, що вбили Валентинового батька, щоб Валентин оплакував мене. Ми зчепилися, іноді в людській подобі, іноді як вовки, і він був вражений моєю люттю. Коли ніч змінилася на день, він почав втомлюватися, та моя лють не вщухала. І коли сонце почало сідати знову, я загнав кинджал йому в шию. Перевертень помер, заляпавши мене своєю кров’ю.

Я очікував, що зграя атакуватиме й розірве мене на частини. Але вони стали на коліна біля моїх ніг і роззявили свої глотки на знак покори. У вовків існує закон: хто вб’є лідера клану, займає його місце. Я прийшов до перевертнів, шукаючи смерті й помсти, а знайшов там нове життя.

Я залишив себе колишнього в минулому і майже забув, як це – бути Мисливцем за тінями. Але я не забув Джоселін. Думка про неї постійно супроводжувала мене. Я боявся за неї, знаючи, що вона поруч з Валентином, та знав, що, якщо я наближуся до маєтку, Коло полюватиме на мене і вб’є мене.