– Думаєш, це просто збіг обставин? – запитала дівчина.
– Який збіг обставин?
– Я про те, що ми опинилися у «Пекельному лігві» тієї ж ночі, коли Джейс із друзями переслідували там демона… В ніч перед тим, як Валентин викрав мою маму…
Саймон похитав головою.
– Я не вірю в збіги, – сказав він.
– І я.
– Але я мушу зізнатися, – додав Саймон, – хай би що там було, це просто щасливий випадок.
– Щасливі випадки, – сказала Клері. – Чим не назва для твого гурту?
– Це краще, ніж ті, що ми придумали, – зізнався Саймон.
– Ще б пак, – Дівчина вистрибнула з машини, грюкнувши дверима. Коли вона побігла до дверей стежкою, зарослою травою, Саймон посигналив їй, і Клері махнула у відповідь, не обертаючись.
Всередині собору було прохолодно та темно, пахло дощем і вологим папером. Її кроки відбивалися голосною луною на кам’яній підлозі. Клері згадала Джейсові слова, сказані у церкві в Брукліні:
У ліфті, коли за нею з брязкотом зачинилися двері, Клері крадькома поглянула на себе в дзеркало. Більшість її синців і подряпин уже зійшли. Дівчина подумала, що Джейс ніколи не бачив її такою ошатною, як сьогодні. До лікарні вона вирядилася в чорну плісировану спідницю, старомодну блузку з матроським комірцем, підвела рожевим блиском губи. Дівчина подумала, що схожа на восьмирічну. Але яка різниця, що подумає про неї Джейс, нагадала вона собі, чи зараз, чи будь-коли. Може, вони будуть ставитися одне до одного як Саймон і його сестра – суміш нудьги і легкого роздратування. Клері не хотіла навіть уявляти собі це.
Вона почула голосне нявкання ще до того, як двері ліфта роз’їхалися.
– Гей, Черче, – сказала вона, присівши біля сірого рухливого м’ячика на підлозі. – А де всі?
Черч, який явно хотів, щоб йому почухали живота, зловісно воркотів. Зітхнувши, Клері поступилася.
– От скажений кіт, – сказала вона, енергійно погладжуючи його. – Де…
– Клері! – до неї летіла Ізабель у довгій червоній спідниці. Її волосся було заколоте на маківці коштовними шпильками.
– Я така рада бачити тебе!