– Не треба, – Клері опустилася на коліна поруч з ним, поставивши кинджал, який тримала у руках. У ньому вже не було потреби.

– Ти нічого не міг вдіяти.

– Міг, – Джейс, як і раніше, дивився на скло. Дрібні скляні скалки припорошили його волосся. – Я міг би вбити його. – Юнак повернув до неї осколок. – Поглянь, – сказав він.

Клері подивилася. В уламку скла все ще виднівся Ідрис: трохи блакитного неба, тінь від зеленого листя. Вона боляче видихнула.

– Джейсе…

– Ти в порядку?

Клері підвела голову. Над ними стояв Люк. Він був беззбройний, під очима залягли тіні виснаження.

– З нами все гаразд, – сказала вона. За Люковою спиною на землі лежало мертве тіло, частково прикрите довгим плащем Валентина. З-під плаща виглядала рука з загостреними кігтями. – Аларик…

– Помер, – сказав Люк. Він ледь контролював свій голос, щоб не виказати свій біль. Хоча Люк ледь знав Аларика, Клері розуміла, що тягар провини залишиться з ним назавжди. Ось як ти відплачуєш за беззаперечну відданість, яка тобі так легко дісталася, Люціане. Дозволяєш їм загинути за тебе.

– Мій батько втік, – глухо сказав Джейс. – Із Чашею. Ми віддали її йому просто в руки. Я – невдаха.

Люк провів рукою по Джейсовій голові, змітаючи з волосся дрібні друзки. З його закривавлених пальців все ще стирчали кігті, але Джейс витерпів його дотик, ніби був не проти, і взагалі нічого не сказав.

– Це не твоя провина, – сказав Люк, дивлячись на Клері. Спокійними блакитними очима він говорив: «Твій брат потребує тебе. Залишись із ним».

Вона ствердно кивнула, і Люк, залишивши їх, пішов до вікна. Відчинив його – і від сильного протягу свічки у кімнаті загасли. Люк щось прокричав перевертням, що чекали його внизу.

Клері опустилася на коліна поруч з Джейсом.

– Все добре, – сказала вона, затинаючись, хоча й розуміла, що зараз усе погано, і, напевне, добре ніколи знову не буде. Дівчина поклала руку на Джейсове плече. Тканина його сорочки був груба, волога від поту і, хоч як дивно, приємна.

– Ми повернули маму. Знайшли тебе. У нас є все, що має значення.

– Він мав рацію. Я не зміг змусити себе пройти через портал, – прошепотів Джейс. – Бо не міг цього зробити. Я не міг убити його.

– Ти б зробив велику помилку, якби зробив це, – сказала вона.