— Ні, — відказав Пастух. — Он вона…

І я погукала:

— Машинко!

І вона стала на пагорбі, завмерла й примружила фари, а далі повільно рулила до мене. Мов нескорена хижачка, мов сторожовий пес табуна ваговиків. Сама знайшла пастухів, сама лишилася коло них і тепер сама вирішує, чи бути з ними й надалі.

— Машинко, — вона зупинилася поряд зі мною.

— Здрастуй, дівчинко.

— Я прийшла по тебе.

— Я мала надію, що ти згадаєш.

— Ти мені потрібна.

— Я знаю, — нарешті вона посміхнулася, підморгнула до мене й показала правий бік. Там глибоким слідом від кігтів було написано: «Крихітка».

— Дякую, — сказала я.

— Рушайте, — наказав Мутантам мій Вітчим.

— Мутанти? — перепитала Машинка. — Який дивний світ.

Мутанти на своїх величезних Машинах-Чудовиськах.

— Машини-Чудовиська?

Я посміхнулася.

— Та ні, — сказала Машинка. — я не шукатиму серед них нареченого.