— А де ліпше?

— Ось поглянь…

Величезні Машини-Вбивці. Жахливі Машини-Хижаки: одна попереду, ще дві — одразу за нею — загородили собою всю вулицю. З оглушливим ревищем ламаючи стіни, перекидаючи ліхтарні стовпи летять, мов шалені, й земля здригається від каменепаду, що супроводжує цей рух.

Кінець. Їх уже ніщо не зупинить.

«Уперед».

«Та ми саме туди їдемо».

Але ніч.

Крихітка навіть почала трішки нудитися, виглядаючи їх на роздоріжжі. Машинка дрімає. Крихітка сидить скраєчку біля купи каміння.

Ще один поворот, і вони увірвуться в Поселення Тих, Котрі Вирішили Почати Усе Спочатку. Ще один поворот — і Мутанти побачили Крихітку. А Машини-Чудовиська загальмували, штовхаючи одне одного. Вони побачили розбуджену їхнім скреготом Машинку.

— Ти не спала? — вона позіхнула, показавши зуби-ножі та рожевий язичок, і ну потягуватися, потягуватися…

— Вам чого? — спитала вона чудовиськ.

— Е-е-е.

— И-и-и.

— У-у-у.

— Ну що ж ви? — вона розмовляла так лагідно, що вони ступили крок.

— И-и-и.

— Е-е-е.

— О-о-о.

— Які ви дужі, — мовила Машинка. — До чого ж ви величезні. Справжні… Не так, найсправжнісінькі… — вона посміхнулася, всіляко виказуючи, що захоплена ними.