— Я певен, — сказав Вовк.

Але Пес докірливо похитав головою.

А Кіт був згоден зі мною, він кивнув:

— Їй тепер нікуди йти.

Тож Вовкові довелося змиритися. Це була моя війна. Отже, закінчився той час, коли Крихітку жаліли та берегли.

Ми стояли в самісінькому центрі. Ми мовчали. Та й про що можна було розмовляти?

Ми чекали, ми були готові до їхньої появи, а проте, коли старий білий демон показався у вівтарі в гурті сірих демонів:

— Наші друзяки вернулись, — я здригнулася.

— А чому дівчина похнюпилася? Ви її чимось скривдили?

І нечисті довкіл зареготали, а безліч тварюк почали стрибати у споганеній церкві.

Та як тільки перший із них кинувся до нас, він ураз спалахнув і розвіявся попелом, доторкнувшись до освячених плит довкола нас.

— Що-о-о? — скреготнув зубами білий демон. — Що ви збираєтесь робити?

— Злитися з тобою, — сказав Вовк. — У спільному бажанні, То ти йдеш до мене, рогоносцю?

— У-у, — буркнув зведений до рівня білого демона всемогутній колись Диявол. — Злитися. А ти не пошкодуєш про це?

— Примусь мене це зробити, — сказав Вовк. — Нумо, давай.

— Даю, — сказав демон, і нечисті кинулися на нас.

Згортаючи, коцюрблячись та тягнучи за собою обпечені лапи.

— Є один вихід — за вівтарем, — сказав Вовк.

Пес творив молитву, тож він лише примружив повіки, даючи знак, що втямив його.