4
Той зразок, який Флікінджер зрізав з передпліччя Нани, нагадував, коли Френк роздивлявся його крізь окуляр маленького мікроскопа, клаптик якогось тонкотканого полотна. Переплетіння ниток і ниточок, ниточок і ниток.
— Це дуже схоже на якусь тканину рослинного походження, — сказав доктор. — На мій погляд принаймні.
Френк уявив собі, як він відкушує від стебла селери, уявив той нитчастий кінець, що залишається висіти.
Ґарт стиснув і потер клаптик білої тканини в себе між пальцями. Коли він розвів пальці, та штука розтягнулась між ними, як жувальна гумка.
— Липка… надзвичайно тяглиста… швидко росте… якимсь чином спотворює хімічні процеси в носійці…
Ґарт продовжував бурмотіти, говорячи радше до себе, ніж до Френка, а Френк тим часом зважував змаління його дочки до слова
Ґарт хихотнув:
— Не подобається мені ваша поведінка, містере Прядво. Зовсім не подобається.
Він скривився і скинув ту фібру на предметне скельце мікроскопа.
— Як ви почуваєтеся, докторе Флікінджер?
Френк міг сприймати, що хірург ексцентричний і вгашений, і, схоже було, що він дійсно знається на тому, що робить, але в цього парубка ціла купа гострих знарядь поблизу його безпорадної дочки.
— Просто шовковисто. Хоча був би не проти випити.
Флікінджер знову присів навпочіпки біля простертого тіла Нани. Кінчиком ножиць він подряпав у неї під краєм ніздрі.
— Цей наш приятель, містер Прядво, він суперечливий. Зусібіч скидається на грибок, але такий активно агресивний, і водночас цікавиться тільки ХХ хромосомою. Аж ось ти відстригаєш його від загальної маси, і він перетворюється на ніщо. Ніщо. Тоді він просто якесь липуче лайно та й годі.
Френк вибачився, понишпорив у кухні і задовольнився рештками на верхній полиці, між борошном і вівсяними пластівцями. Там було достатньо, щоб націдити кожному з них на дюйм. Він приніс чарки у вітальню.
— Якщо мої очі мене не обманюють, це кухарський херес[224]. Ми вже злидні, бідуємо, Френку.
Тон у Ґарта й на дещицю не був розчарований. Узявши чарку, він одним махом вихилив її і хукнув задоволено.